Я завжди казала донечці, аби дивилась уважно, кого обирає. Адже свого часу я так вийшла за звичайного хлопця. Хоча могла обрати заможного. Згодом все життя про це шкодувала. Так не просто мені було. Доводилось постійно позичати гроші. Адже я не могла навіть доньку до школи зібрати. Того й поїхала до Італії.
Працювала я багато років. Квартиру гарну купила, з чоловіком розлучилась. Донечці завжди допомагала. От лише вона до моїх порад не дослухалась. У 22 роки повідомила, що закохалась і збирається заміж. Я відразу спитала, хто він.
– Мамо, Сашко добрий хлопець!
– З якої сім’ї?
– Звичайної.
– Що бідний?
– Мамо, він дуже працьовитий і неодмінно досягне успіху.
Я вирішила відразу ж приїхати та подивитись, який він, обранець моєї доньки. Щойно повернулась – сказала Тані, що ми маємо відвідати майбутніх сватів. Взяла всіляких італійських гостинців, навіть квіти купила і ми пішли.
Скажу вам чесно, такої бідної хати я давно не бачила. Нас зустрів сват, однозначно напідпитку. Далі вийшов наляканий Сашко і його мама. Валентина Миколаївна була вдягнена у старий халат у шльопанці. В Європі так жінки не вдягаються. Зовсім не доглянута, сива. Вона заходилась робити якісь бутерброди.
Спочатку ми спокійно говорили. А тоді моя майбутня сваха заявила.
– Добре, що молоді мають де жити.
– А де?
– Як? В вашій квартирі.
– А до чого тут моя квартира? Хм, оце вигадали.
– Просто ми думали… Ви ж на заробітках стільки років…
– Що я гроші дам на житло? Оце мені зять дістався, біднота. Гарно влаштувалися! – не втримала я.
Раптом Таня вибігла в сльозах, Сашко за нею. А сваха так зблідла і сказала:
– Нічого від вас нам не треба, впораємось!
Я ще трохи посиділа, та донька вже не вийшла і я сама пішла додому. Тепер молоді зі мною не спілкуються. Горді вони. А як так, то я й на весілля ні копійки не дам. Побачимо, скільки їхня любов витримає без грошей і житла. Та я мушу дати Тані цей урок, аби згодом вона не шкодувала як я. Як гадаєте, правильно я вчинила чи ні? Невже я мусила їм давати житло?
