Катерина з дочкою жили дуже скромно. Самі вони зі села, де лише тисяча мешканців, а молодь виїжджає в пошуках кращого життя.
Коли її Віра закінчила школу і вступила до вишу, жінці стало сумно. Тепер вона рідше бачитиме свою зеленооку красуню, її найцінніший скарб.
Але Катерину не покидала радісна думка. Можливо, скоро дочка вийде заміж та подарує їй внуків.
– Мамо! Здається, я знайшла того самого! Його звати Андрій. Ми зустрічаємось вже пів року. Він такий чудовий! – хвалилась якось дочка, коли приїхала на канікули в село.
– Доню! А він не крутить тобі голову? Ти уважно дивись, чоловік має бути серйозним, розумним і любити тебе понад усе!
Після моєї поради минуло ще кілька місяців. Дочка була в місті, але прислала мені фотографію.
Я відкриваю, а там великий букет троянд і її пальчик з колечком.
– Як це розуміти? Це освідчення? – я одразу ж подзвонила їй.
– Так! Я виходжу заміж!
Знайомство з зятем пройшло дуже добре. Справді гарний і вихований хлопчина, донечці буде з ним надійно. Та було одне “але”. Він був сином дуже заможних людей.
Катерина розуміла, що свати будуть дивитись на неї й дочку зверхньо. Адже як і кожні батьки, вони хочуть для сина кращого і навряд чи їм сподобається дівчина з села.
Сватання було дуже напруженим. Як би зять не намагався втамувати розчарування батьків, та атмосфера була нестерпною.
Весілля запланували через рік. Катерина закотивши рукави, завзято взялася працювати без вихідних. Робота, господарка і підробіток. Навіть встигла поїхати на заробітки.
Мати змогла оплатити місця в ресторані своїх родичів, яких, звісно, було втричі менше аніж зі сторони молодого. Вони обрали лаконічну класичну сукню по бюджету. Віра була чарівною нареченою. Звісно, поглядів осуду від сватів уникнути було неможливо.
Настав момент вручення молодятам подарунків від батьків. Свати гордовито піднялись, взяли мікрофон та мовили:
– Діти! Ми вже вам багато різного бажали, ви все гарно знаєте. Хочемо подарувати вам на майбутнє сертифікат на дизайнерські меблі.
– Це наш партнер. Тож ви за ціною виробника можете обирати меблі до свого сімейного гніздечка!
Гості аплодували, молоді були в захваті. Настав момент говорити Катерині. Та мало хто звернув на неї увагу, поки ведучий не озвучив:
– А зараз хвилинка вашої уваги, молодят вітатиме мама Вірочки, нашої молодої.
– Діти! – гості метушились, адже, що такого може подарувати звичайна жінка зі села. – Я хочу сказати дві речі. Зятю! Сьогодні ти став чоловіком моєї дочки. Я дарую тобі свій найдорожчий скарб – Віру. Бережи її й ніколи не ображай!
– А ще я дарую вам ці ключі! Нехай ваше перше гніздечко ніщо не зруйнує. До того ж ви зможете обставити його тими меблями, якими захочете.
Свекри аж роти порозкривали. Ніхто не очікував почути таке і побачити від бідної Катерини.
Отак не варто робити поспішних висновків про людину. Свати показали своє “багатство”, даруючи меблі. А суть в тому, щоб показати любов.
Катерина була готова віддати дитині все, що мала і все, на що так довго відкладала немалі гроші.
Річ у тому як людині давався той чи інший подарунок. З якою цінністю і шаною він був подарований.
Загрузка...
