З Сергієм ми вже шість років у шлюбі. Він кохання мого життя, тепер я це точно знаю. Та колись мала сумніви.
Річ у тім, що до чоловіка я вже мала серйозні стосунки. Три роки жила з хлопцем. Ми почали зустрічатись відразу після школи. Це були шалені почуття. Я нікого не бачила й не чула, окрім Дмитра. Мабуть, тому й не помітила, що він мене використовує, а самий розважається, доки я його чемно чекаю вдома.
Багато разів я хотіла піти. Та він зупиняв. Врешті запевнив, що одружиться і запропонував жити разом. Попри вмовляння мами, я погодилась. Дмитро мав однокімнатну квартиру, я переїхала до нього. Та почувалась не коханою дружиною, а прислугою, яка готувала, прала й прибирала, доки коханий десь вештався. Та я вірила, що він мене любить, мріяла про наше майбутнє. Доки подруга мені не відкрила очі:
– Та твій Дмитро з усіма підряд спить. Усі це знають і насміхаються з тебе.
Це було занадто. Зі сльозами на очах я пішла. Та це морально знищило мене. Оговтатись кілька років не могла. Аж поки на роботі не зустріла Сергія. Він був зовсім інакшим. Не таким гарним, але надзвичайно добрим і дбайливим. Він огорнув мене турботою і вилікував усі рани. Я без роздумів погодилась стати його дружиною.
У нас все було чудово. Ми насолоджувались життям, подорожували. Не було в нас одного – дітей. Що не робили – не виходило. Врешті через це почали сваритися. Вплинуло ще й те, що свекруха дуже на нас тиснула. Казала Сергію, що він має мене покинути й знайти іншу, котра народить.
І ось за кілька місяців до війни ми страшенно посварилися. Я зібрала речі й пішла. Думала, це кінець. І сама не знаю чому – приїхала до Дмитра. До слова, він усі ці роки писав, просив повернутися і присягався, що кохає. А далі сталося те, що сталося. Зранку я збагнула, що зробила велику помилку, яку не виправити. Увімкнула телефон і побачила безліч пропущених від чоловіка. А коли я приїхала додому, Сергій плакав.
– Ніколи так не роби! Я думав, що щось сталося!
Обійнявшись, ми плакали та пообіцяли один одному більше ніколи не сваритись. Звісно, я не зізналась. За місяць помітила затримку, та думала, що це через чергові ліки, які я приймала. А потім почалась війна і Сергій без роздумів пішов у військкомат. Вже коли він був на фронті я дізналась, що вагітна.
Ви не уявляєте, як зрадів чоловік, коли я йому повідомила цю новину. Та всередині я відчувала, це дитина від Дмитра. Згодом народила і якось перестала про це думати. Та хлопчику вже понад рік і він дуже схожий на мого колишнього. Сергій надзвичайно любить сина. І я знаю, якщо скажу правду – це його зламає. А зараз це зовсім недоречно. Коханий і так в пеклі.
Та чи зможу я жити в цій брехні? Чи правильно так чинити? Серце розривається.
Загрузка...
