Подаємо мовою оригіналу:
Син уклав контракт з ЗСУ. Йому 18.
Коли почалося вторгнення, було 14. Він жив футболом та історією.
У 15 син залишив свою футбольну команду, де тренер ще у перші роки нагородив його прізвиськом Професор за вміння вести гру у центрі поля. Міхіни тренування перемістилися у ліси – на військові вишколи для молоді.
У 16 він відклав плани про історичний факультет і вгризся у математику та фізику. Я тоді очолював роту БпЛА і ділився з ним аналізом війни дронів, яку ми винаходили.
У 17 Міха подарував моєму підрозділу перший власноруч зібраний і облітаний дрон, влаштувався на їхнє виробництво та вступив до Могилянки на щойно відкриту там спеціальність “Робототехніка”.
У свій 18 день народження він попросив мене мобілізувати його до нашого підрозділу. Я відповів тоді, що роль пілотів зменшуватиметься, а конструкторів – буде зростати. Та запропонував продовжувати вчитися, розробляти дрони, а за потреби – випробовувати їх з нами на Запоріжжі. Він почав їздити допомагати нашій прифронтовій майстерні і… зник. Ще й залишив свою роботу у Mil-tech компанії, де його сфокусували на R&D та весь час хвалили.
Я п’ять місяців намагався дізнатися що відбувається в його житті, отримуючи односкладні відповіді що все добре. Місяць тому Міха зізнався, що з травня літає з одним добровольчим підрозділом і зробив вже сотню місій на розвідниках літакового типу на Запорізькому, Сумському та Донецькому напрямках. І що у жовтні він укладе офіційний контракт.
Я порадив йому йти до Сили безпілотних систем ЗС України. Він так і хотів, приєднавшися до одного зі славетних полків СБС.
Пишаюся. Молюся. Думаю, як важко Марічка Падалко, якiй тепер доводиться переживати за двох.
Удачі, Михайло Соболєв
Загрузка...
