Ось ця історія – приклад того, що УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНУ МОВУ треба ВЧИТИ І ЗНАТИ!
Отож, вівторок, вечір. Їду з роботи додому. Ще й так пощастило, що є вільні місця. Хоча львів’яни знають, що 10 маршрутка (Кінг-Крос – Залізничний вокзал) часто повна.
Десь на Щирецькій заходить одна женщіна (назвемо так цього персонажа) та запитує:
– Ізвінітє, а ви на железнодорожный єдітє?
Ух, мене аж трішки так скоробило з тої російської. Хоча на вигляд досить охайна мадама, в шубі.
Водій:
– Куди вам треба?
– На железнодорожный! Ну ви туда єдітє?
– Я їду на залізничний вокзал.
Мадам на 3 секунди зависла:
– Нєт, мнє нужна на железнодорожный, – і вийшла з валізами геть.
Я тихцем хихотіла. Ото дамочка, повеселила мене.
Так що, шановні, вчіть мову! Аби, по-перше, уникнути таких конфузів!
А, по-друге, це наш ідентифікатор як громадянина України.
Ну і по-третє, говорити мовою ворога на 3 рік війни – то ознака ідіотизму.
