Понад 160 днів на передовому рубежі під Покровськом провели нацгвардійці з Вараша на псевдо Текіла та Повар.
Майже пів року вони вдвох утримували позицію, зазнаючи мінометних обстрілів, атак ворожих дронів, артилерійського вогню та штурмів піхоти, – повідомляють у військовій частині 3045 Нацгвардії України.
На визначену позицію гвардійці заходили втрьох – разом із побратимом на псевдо Музикант. Вдало замаскувавшись, вони тривалий час залишалися непомітними для противника. Окрім спостереження та розвідки, бійці допомагали побратимам, яких евакуйовували після поранень. Переправляти виснажених і поранених доводилося під обстрілами та наглядом ворожих дронів, ризикуючи власним життям.
Згодом противник виявив позицію оборонців – тоді й почалося справжнє пекло. Гвардійців накривали мінометами, атакували дронами та артилерією, штурмували силами піхоти. В одному з боїв Музиканта поранило, його евакуювали. Повар і Текіла залишилися вдвох. З часом шляхів для відходу вже не стало.
Побут на позиції був максимально простим: мінімум речей, постійні чергування, жодного демаскування. Поки один перебував на спостереженні, інший відпочивав або готував їжу. Воду брали з найближчого джерела, пересувалися лише в сутінках, щоб не видати позицію ворожим дронам. У холоді й темряві окопу інколи запалювали окопну свічку — вона давала трохи світла і тепла. Почорнілими й втомленими пальцями бійці робили хрест і молилися, коли здавалося, що виходу немає. І це додавало сил.
«Найважче – мінометні обстріли, коли укриття розбирається прямо над головою. Вижили завдяки дисципліні й чіткому виконанню наказів. На позиції головне – вода, боєкомплект, медицина і підтримка побратима. Коли ставишся один до одного, як до брата, можна витримати багато», – говорить гвардієць на псевдо Повар.
Він уклав контракт з Національною гвардією одразу після строкової служби. Увесь цей час – майже пів року – Повар пліч-о-пліч тримав позицію разом із Текілою. Вистояти допомагали думки про рідних і відповідальність за напарника.
«Під час обстрілів може зникнути все, тому вода, ліки й запас провізії критично важливі. А триматися допомагали думки про рідних. Я знав, що колись діти спитають, що я робив, коли прийшла війна. Саме ця думка не дозволяла зламатися. Ми стояли заради своїх рідних і своєї землі», – додає боєць.
Зв’язок із рідними бійці підтримували через радіостанцію командира, коли той прикладав її до мобільного телефону. Під час оборони свого рубежу кожен із хлопців отримав не одну контузію. Нерідко з ворожою піхотою виникали справжні стрілецькі дуелі, де все залежало від швидкості, влучності та навченості. З кожної з них Текіла і Повар виходили переможцями.
Лише нещодавно обставини дозволили провести ротацію. Під ворожим обстрілом до позиції прорвалися побратими, які замінили незламних оборонців. Втомлені, але нескорені, вони вийшли до своїх. Нині гвардійці відновлюють сили та готуються передавати бойовий досвід побратимам. Адже хід війни вирішує не лише зброя – все залежить від людей: сміливих, сильних і навчених.
