Непоправна втрата…
На війні загинув 20-річний Кирило Руденко.
Летів з Америки, щоб захищати Україну
Днями в Києві попрощалися з молодим українським воїном Кирилом Руденком, позивний «Козир». Йому лише нещодавно виповнилося 20 років.
Кирило народився і виріс у столиці, все його дитинство минуло на Позняках. Згодом він виїхав до мами до США, де навчався у місцевій школі.
Та, як розповідають близькі Кирила в коментарі для ТСН.ua, за два тижні до свого 18-річчя хлопець ухвалив усвідомлене рішення — повернутися до України, щоб стати на її захист.Українські товари
«Він був світлою, доброю і водночас надзвичайно принциповою людиною. Молодий, красивий, стриманий, із внутрішнім стрижнем і чітким відчуттям справедливості та ідейності. Він ніколи не ховався за спинами інших і завжди діяв так, як підказували серце й совість», — розповідають рідні Кирила.
Саме ці риси, кажуть близькі, і привели його до війська. Після проходження військового вишколу в тилу влітку 2025 року, в 19-річному віці, Кирило добровільно долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади, розвідувального батальйону Hatred.
Загинув Кирило Руденко 11 грудня 2025 року.
«Це сталося холодного зимового ранку на Донеччині під час виконання бойового завдання. Для держави він — Захисник і Герой. Для нас — наш хоробрий хлопчик, син, якого любили й любитимуть завжди», — кажуть рідні Кирила.
Один з побратимів згадує короткий момент тиші між вишколами після тяжкого підйому в гори: вечір, чисте блакитне небо, Кирило лежить на рюкзаку, курить сигарету та читає англійською історичну книжку.
Ця сцена, кажуть друзі, запам’яталася надовго як образ спокою, зібраності та внутрішньої гідності. Саме в таких деталях вони бачили його справжнього. Кирило уособлював цінності, які не декларують, а проживають: нестримний авантюризм, інтелектуальність, благородство, принциповість, вірність слову й побратимству.
«Дивлячись на нього, я бачив нове покоління „Авангарду“ (ідейної спільноти молодих українців, що поєднує військовий вишкіл, інтелектуальний розвиток і цінності честі, дисципліни та відповідальності, готуючи свідомих патріотів України) — людину, яка вже стала невід’ємною частиною нашої родини, нашого братства», — згадує один із побратимів.
Загибель Кирила разом з його побратимом на позивний «Адвокат» (його друг та однодумець) стала болісним ударом. Водночас їхній бойовий шлях перетворився на історію, що виходить за межі особистої втрати.
Побратими з розвідки згадують Кирила як людину небагатослівну й зосереджену — з тих, хто не потребує гучних слів, бо говорить справами. Він був тихим і скромним у побуті, але надзвичайно надійним у роботі. Кирило належав до воїнів, на яких можна було повністю покластися: отримавши завдання, він виконував його чітко, злагоджено та без зайвих рухів.
У розвідці це особливо цінували. Він швидко вникав у суть завдання, уважно працював з інформацією, не допускав імпровізацій там, де потрібна була холодна точність. Побратими кажуть, що поруч із ним було відчуття порядку й контролю — кожен знав, що свій сектор він тримає бездоганно.
Його професіоналізм поєднувався з внутрішньою дисципліною і повагою до команди. Свою роботу він не просто знав — він робив її якісно й відповідально, розуміючи ціну помилки та вагу довіри побратимів.
Саме тому для розвідки він став прикладом ідеального виконавця: спокійного, точного й надійного до останнього.
Про Кирила говорять із глибокою повагою як про людину, що втілила архетип героя не на словах, а власними життям і смертю.
Пам’ять про Кирила Руденка залишиться живою — у розповідях, у цінностях і в його особистому прикладі, який надихає та зобов’язує бути гідними.
Його батько нині служить також на фронті в стрілецькій бригаді.
Джерело
