В Тернополі я багато років працюю у звичайному продуктовому магазині. Він знаходиться на дуже метушливій вулиці та людей у нас багато завжди. Тож власник два роки тому вирішив встановити кавовий апарат. Ідея була прекрасна, адже відвідувачів відразу побільшало. Та заклад у нас з принциповою позицією, тож обслуговувати російськомовних зовсім не хотілось. Хоча звісно випадки траплялись.
Якось я запропонувала вивісити напівжартівливе оголошення “Кава – 14 гривень, кофє – 50 грн.””. І знаєте, що – це спрацювало. Відвідувачі, як один, почали просити каву рідною солов’їною. Ми дуже тішились з цього. Утім нещодавно стався дуже неприємний інцидент. І в нас таке вперше.
До магазину увійшла панянка. Все було добре, доки вона не побачила наше оголошення.
– А ето вообщє законно?
– Що саме?
– Вот ето? Кто вам дал право дал вєсти сєбя? Ви понімаєтє, что етім визиваєтє нєнавість?
– Цих проблем взагалі би не було, якби всі спілкувалися державною мовою.
– Єсть полно стран, где говорят, как хотят! І мой муж тоже служит. Та полно русскоязичних.
– Така політика нашого магазина. Якщо не подобається – вам краще піти.
– Какой кошмар! Нічєго, я вам устрою. Ждітє проверку!
А люди ще пів години обговорювали цю ситуацію. От скажіть, а що ви про таке думаєте?
За цей час зібралась чимала черга. Люди почали сваритися й кричати. Неприємно було дуже. Але я вже й не знаю, як з цими “язичними” боротися.
– Та викличте до неї СБУ, може вона з москалями співпрацює!
– Вот правду говорят про западєнцев. Я в ваш магазін больше ні ногой!
– Чудове рішення!
З криками вона пішла геть. А люди ще пів години обговорювали цю ситуацію. А що ви думаєте про це? Може й справді не варто вивішувати такі оголошення? Але як інакше вчити людей?
