Напередодні вирішив поїхати у Чернівці – робочі питання, гуманітарна допомога та багато інших справ.Весь час за кермом, на щастя, міцна кава допомагала не заплющувати очі на трасі та контролювати авто.У Чернівцях біженців набагато більше, ніж звичайних містян.
Ледь знайшов місце, щоб запаркувати авто.
Повірте, знаходяться деякі “унікуми”, які порушують правила ПДР, можуть залишити машину так, що навіть навшпиньках не пройдеш. На зауваження чи прохання перепаркувати – кривлять ротом і косо дивляться, немов я хату їм спалив.
Кафе та ресторани гудять від російської мови – хтось замовляє дорогий салат, курить кальян, працює за ноутбуком та активно натискають на клавіші. А деякі дами скаржаться, що то не місто, а село. Мовляв, нема що тут робити.
Зустрічай у таких панянок з перекачаними губками, нарощеними нігтями та волоссям, у брендових костюмах, які стоять… за соціальними виплатами чи безкоштовними продуктами. Хоча видно, що у людини є гроші та вона собі може дозволити купити все місто.
Але ні, така українська душа – хоче наживатися на такому горі та ще й скористатися становищем. А комусь дійсно ті продукти були важливіші.
Зайшов до знайомого, разом навчалися в університеті, він якраз з Чернівців. Каже, що не пам’ятає, коли востаннє міг виспатися, бо телефон розривається від дзвінків – там треба продукти передати, закликати людей плести сітки, допомогти з одягом.
Бачу, що на столі вже декілька чашок міцної кави та пачок сигарет.Бачу, що деякі жінки з дітками приносять одяг, іграшки, плетуть сітки та завжди питають “можливо, ще треба чимось допомогти”.
Я розумію, що в країні війна. Але шановні біженці, не сідайте так нахабно на голову!
Якщо ви приїхали в гості, отримати дах та захист, то не думайте, що ваші плюшеві костюми, баловані діти та п’яні родичі, це правильно. Навіть якщо ви за це сплачуєте свої кровні гроші.
