Коли на заправку заїхав бус із наліпкою на лобовому ,,Груз 200‘‘, а за ним стара камуфльована ємєлька, вся посічена осколками, черга в середині завмерла. С буса вийшов молодий капітан із загіпсованою рукою, з ємєльки четверо чорних від сонця молодих бійців. Зайшовши в середину, капітан хтів стати в чергу, працювало дві каси, черга автоматично із двух перейшла в одну, кєп смутивсі, та подякув людям.
Про це пише Олена Дружініна у Фейсбук.
-6 кави, 6 води без газів півтарачки, 2 Вінстона будь-ласка.
-кава та вода без денег-сказала молода, гарна продавщиця.
Капітан смутився ще більше-я оплачу.
-нет, це від закладу, в мене брат та тато під Ізюмом зараз. Їм може тоже хтось води дасть.
В мене десь там всередині защемило просто пі..дец, у кожного в черзі чувства були подібні, це було видно. Вийшовши на вулицю, хлопці покуривши, посідали по машинам та поїхали відвозити побратима в останню путь додому.
Ви тільки живіть, пацани,-думав я, витираючи ті грьобані сльози, які йшли реально самі по собі. Синтементальним я ніколи не був, поміняло. До дому лишалося десь 300 км…
Дмитро Корнєй.
