Чому так відбувається? Через концептуально хибний підхід до розуміння природи війни.
Існує дві моделі імовірної перемоги. Перша військова. Друга – блядська.
Перша передбачає включення усієї Держави в процес перемоги. Це означає визнання війну війною, роботу усього державного і приватного сектору на збройні сили, тотальну мобілізацію усього, а не лише сільського населення і відсутність політичного забарвлення у будь-якій діяльності органів влади.
Це важкий шлях, де кожному доведеться покинути зону комфорту, але в результаті спільними зусиллями зробити прорив у ВПК і в кінцевому випадку перемогти.
Друга передбачає створення інформаційного простору, де все заєбісь, де годують обіцянками що війна от-от закінчиться, де мобілізують лише добровольців або тих, хто не може відкупитися, де в українських містах і не видно що є війна, де хтось сподівається на допомогу заходу і де «у кожного свій Фронт» – інформаційний, музичний, комунальний, енергетичний, економічний і так до нескінченності. Так набагато зручніше відчувати себе частиною «перемоги».
Але чи буде в такому випадку перемога? Хоча навіщо вам задавати собі це питання…, пийте заспокійливе у вигляді заяв про «вжескорозвільненийкрим», ходіть на роботу, куріть кальян, донатьте по 1000 гривень на місяць і продовжуйте жити за принципом «якось воно буде».
Від себе скажу, що за моїми розрахунками війна триватиме ще не менше п’яти років і якщо діятиме бл@дська модель велике питання за яким сценарієм.
Інтернет-видання Український наступ з посиланням на командира 2-го штурмового батальйону 3 ОШБр
Дмитра Кухарчука
