Ми тримали оборону до останньої хвилини, але ворог взяв нас у велике кільце”.
Ми створили колону, але її розбив ворожий літак. Тому повернулися назад у бункер. Вночі 12 квітня вирішили спробувати так зробити знову, проте поділилися на невеликі групи, щоб бути менш помітними. Вдень відпочивали, а вночі продовжували вихід…”, – розповіла медик.
Стогній згадує, що в момент виходу були поранені та вбиті. Так, внаслідок обстрілу “Градами” однієї з українських військових буквально відірвало голову. Ірині довелося діставати її тіло. У загиблої жінки залишилося двоє дітей.
«Небагато хто знає, але під час прориву нас здали місцеві жителі Маріуполя. Це ті, яким ми допомагали медикаментами та продуктами, і вони у вічі стверджували, що пишаються нами. А потім швидко «перевзулися» та цілували чоботи окупантів, називаючи нас «фашистами», «націоналістами»», – розповіла Ірина.
З Маріуполя рашисти вивезли 850 бранців автобусом до Оленівки.
«Потім перевезли до Таганрога і там почалося пекло», – згадує Стогній.
З бранців знущалися, не розбираючи, жінка це чи чоловік. Били струмом, обливали окропом, заламували руки, били ногами і, підвішуючи за руки, відправляли в котельню, яку розпалювали.
