Подаємо мовою оригіналу:
Не зовсім про Фаріон.
Десь 15 років тому мій син пішов до українського садочку в Одесі. Перед святом осені хворів, тому в сценарій не потрапив і ми самостійно вивчили не два рядки, як всі діти, а три куплети гарного віршика про осінь. На репетиціях в садочку він відмовився розказувати вірша. Дома знав його “без пам’яті”. Що ж таке?
Богдан просто відмовчувався. На святі осені він так і не розказав вірша. Коли я все ж таки поговорили з ним дома, причина мене приголомшила: “Тому що всі діти в садочку розказували віршики російською, а в нього українською”.
На наступний день я була в завідуючої і намагалася вияснити, чому в українському садочку все російською? Ще не вистачало розвити в моєї дитини в Україні (!) комплекс меншовартості тільки через те, що він говорить українською?!?
У відповідь вона сказала щось накшталт ” у нас русскій реґіон”. Я сказала, що попрошу депутатський запит зробити на Районне управління освіти. На той час президентом був Ющенко і я була помічницею одного з нардепів і зробити запит можна було за 5 хвилин. І, о диво, – мене почули!
Наступне новорічне свято було все українською мовою, і всі наступні також аж до того, як прийшов Янукович на 50-70% були українськими.
До чого я це?… До Фаріон можна відноситися по-різному. Є речі, які мені від неї подобаються, а є такі, які я абсолютно не розділяю. Але у випадку з її внуком, то варто запитати батьків тих дітей, які приїздять до Львова і наражають своїх дітей на такі негативні для них же наслідки:
“Як мають реагувати ті діти, які все життя розмовляють українською, бачать і чують про війну, російських солдатів, які вбивають українців і одночасно в своєму ж садочку чують мову ворога?” В час війни, де з усіх радіо і телеефірів закликають вбивати ворога, дітям важко розуміти, що мовою ворога можуть розмовляти і не вороги. Пригадайте лиш відео дівчинки, яка побачила на цукерках “рошен” і подумала, що це рашиські. Як вона плакала, бо не хотіла навіть цукерків рашиських.
Чи не отримують діти стресу від російської, якщо вона для них чужа і ворожа? Чи знову порушуються права тільки російськомовних, як завжди?
Може якраз варто в цей час і ставити крапку в мовному питанні, а не нападати на Фаріон? Може варто нарешті не йти в “чужий храм зі своїм псалтирем”, а пороздивлятися трохи навкруги? Чи питання мови знову “не на часі”?
Колись казали: “давайте почекаємо, бо багато російськомовних, порушуються їх права”, “насильно не можна, дайте час перейти самим”, потім “бо Янукович і його з Донецька”, а потім прийшла війна.
Те саме зараз серед української громади в Канаді. Діаспоряни диву дивуються, скільки приїхало українців, які не знають української.
Виявляється, за 130 років проживання українців в Канаді можна було зберегти українську мову, культуру, народні танці, а в Україні навіть українську мову не можна. Навіть тоді, коли розпочалася повномасштабна війна?
