Дозволю собі особисте звернення до кожного, хто вважає себе українцем.
Пишу це за кількасот метрів від піdaрських позицій, під мінометним обстрілом і серед звуків артилерійської канонади та стрілецького бою, який не припиняється цілодобово.
Шановне панство!
Мені реально вже неприємно відкривати цей довбаний фейсбук. Не тому, що я прочитаю там про чергові звірства ублюдків. Жахлива розправа над полоненими аз0вцями і чергове вбивство українських дітей викликає лють і бажання знищувати ворогів.
Але цей абсолютно нескінченний потік внутрішнього срачу між своїми задовбав вже остаточно! Ви розумієте, що це деморалізує солдат на фронті? Вони це все читають. І питають в тому числі мене, як це все сприймати.
Я навіть не буду повторювати, що було останнім «срачем дня» і «срачем тижня». Це абсолютно порожнякова ахінея, це просто смішно, якби не було так сумно.
Іде люта, страшна війна за існування нашої нації. І якщо ми будемо зараз думати про наступні вибори — нам кінець.
Кажу це як український націоналіст, який ніколи не змінював і не змінить своєї ідеології та не бігав з партії в партію під кожні вибори. Але я при всьому своєму внутрішньому радикалізмі та детальному практичному знанні, якого гівна варті 90% нашого «політикуму» — не дозволив собі після 24.02. жодного разу зайнятися виясненням хто більший патріот. Хоча маю на це моральне право.
Так от. Не знаєте, що робити — ідіть в армію. Не можете в армію — волонтерте, допомагайте військовим, скидайте донати. Зрозумійте, що кожне ваше слово в публічному просторі — це зброя.
Ваше слово чи дія наближають нашу перемогу чи віддаляють? Піднімають дух армії чи розкладають?
Це єдині критерії, які зараз важливі. Все інше — сміття.
Загрузка...
