Парламентські нотатки…
В Раді виступає спікер сейму Латвії Едвардс Смілтенс. Весь виступ – гарною українською, в кінці: «Україна понад усе».
Найпершою підхоплюється з місць і найголосніше на це аплодує одна фракція.
Вгадали яка?
Так, фракція ОПЗЖ, і на тезу про важливість української мови теж.
Це роблять люди, які до останнього пробували говорити російською. За що їх регулярно в 2014 били. До крові і синців.
До зали заходить депутат Столар, який не був в Раді жодного разу за майже 11 місяців війни. Обіймається і вітається з усіма в секторі.
Питаю одного колегу:
– Боїться, що громадянство заберуть? Тому приїхав?
– Та припини, в нього все добре, майже «в шоколаді». Приїхав по бізнесу.
Так. В них досі тут бізнес. В Куршавелі танці, в Дубаях ресторани, а бізнес – тут. В країні, яка спливає кров’ю і щодня кричить від болю і втрат…
Далі на трибуну виходить друг і соратник медведчука Нестор Шуфрич і каже, що повірив в євроінтеграцію. По справжньому.
Так і каже – як ніколи і як ніхто. І тому треба голосувати за все. І голосує.
А в мене перед очима 2008 рік і майже ті ж люди, і Нестор, який радісно запускає в зал парламенту кульки з промовистим гаслом: «НАТО нет»…
І одне єдине питання, після всього, що пережила нині Україна:
– Нестор, а тобі не хочеться повіситися зараз на тих кульках?…
Бо чесно, це все навіть не абсурд, це просто крінж… крінж від людей без честі і совісті. Взагалі.
На фото – Нестор. Такой маладой.
