Розчарування та зневіра
Людей яких я пустила в свій будинок в селі навряд чи можна вважати людьми. Бо залишили після себе наче орки…
Памперси розкидані по подвір’ю
Меблі з хати винесені просто на вулицю
Мої рушники наче ганчір’я в сараях
Манеж моєї дитини просто порваний
Холодильник, який вимкнутий з резетки, а в ньому купа зіпсованих гнилих продуктів
Заколочені гвоздями двері
Вікна заколочені плівкою і гвоздями і ще хз чим
Цілий посуд, який розкиданий на подвір’ї по землі
Борг за світло, який можливо мені вдасться компенсувати за виплату від держави, якщо вона буде
І ще й людям нагадили в селі
В нас люди добрі от і понаписували молоду пару з дитиною на 2000+1500 грн в магазині за словами місцевих.
Чи буду я після цього допомагати переселенцям? Певно, що ні і дуже з обережністю взагалі ставитись до тих хто родом з Луганщини.
Чому через таких свиней мають бути осудженні нормальні люди, які тікають від війни?
Не хочеш зла то не роби людям добра -це прислів’я нажаль сьогодні забулось.
Але все налагодиться і ми знову заживемо, як колись
Вероніка Терехівська почувається пригніченою в Зарічанка.
