Заходить в кав’ярню жіночка:
– Доброе утро.
– Доброго ранку.
– А вы делаете средний латэ, и есть ли крышечки и трубочки?
– Середнього лате у нас немає, є об’єм 350 мл.
– Это вот этот стакан?
– Ні, ось цей.
– Окей, и крышечку.
– Візьміть будь ласка позаду Вас на стійці. Там і трубочки, і цукор, і серветки.
– Вы мне можете пальцем показать, я не разговариваю на украинском языке.
Бариста повторює попередній текст, показуючи рукою на станок з дрібничками, що знаходиться на сусідній барній стійці, в повному доступі для гостей.
– Девушка, Вы работаете на такой работе, что должны быть приветливее!
– Шановна, я дуже ввічливо Вам надала повну інформацію. Мені прикро, що Ви не розумієте української.
– Я и без вашего украинского проживу!
– Але на жаль не всі переживуть цю війну.
– У меня есть деньги, и я прекрасно переживу. А вот вы нет! Потому что деньги в сфере обслуживания не зарабатываются.
Дівчина бариста родом із Слов’янська. В 2014 році з батьками і сестрою змушені були переїхати в Київ. Після звільнення Слов’янська, батьки повернулися. Дівчина залишилася на навчання. Працює в кав’ярні третій рік. Я від цієї дитини жодного разу не чула навіть повишеної інтонації.
Зараз батьки знову були змушені евакуюватися. Майже все втратили.
Я передивлялася відео разів десять, і просто не знаходжу жодного аргументу чи пояснення подібній поведінці, самовпевненості і св0л0чізму.
Якщо ця людська оболонка ще хоч раз зайде в заклад, то буде випроваджена сранuм вінuком!!!
Дівчата отримали від нас дозвіл не обслуговувати цю мадам за політичними та моральними міркуваннями.
І ще. Кожен хто буде принижувати співробітників, матиме відповідну зворотню реакцію!
Загрузка...
