Категорія: РІЗНЕ

— Приймай чоловіка назад, ми тебе простили. Он як розцвіла. Дивись-но на неї. Щоки рожеві, очі сяють, ніби не чоловіка з сім’ї вигнала, а в лотерею виграла. Совісті в тебе, Наташко, як не було, так і немає. Одна косметика на умі. Зінаїда Олександрівна стояла на порозі, уперши руки в об’ємні боки, обтягнуті махровою кофтою. За її спиною, переступаючи з ноги на ногу і сопучи, як старий чайник, маячив Григорій. Вигляд у нього був такий, наче він відбував тяжку повинність, а не прийшов до колишньої дружини. В руках він стискав ручки гігантської картатої сумки, тієї самої, з якою в дев’яності люди товар возили на ринки. Наталя завмерла. Посмішка, призначена зовсім іншій людині, повільно сповзала з обличчя, поступаючись місцем холодному здивуванню. Вона навіть не встигла забрати руку з дверної ручки. Голос Зінаїди Олександрівни зрадницьки тремтів, але Наталя тут же взяла себе в руки.

No Comments

— Приймай чоловіка назад, ми тебе простили. Он як розцвіла. Дивись-но на неї. Щоки рожеві, очі сяють, ніби не чоловіка…

Я спершу тішила себе думкою, що переїзд свекрухи – то не так погано. Ну буде допомагати мені з Настусею, можу не засиджуватися в декреті, а повернутися додому. Однак, як виявилося, свекруха – жінка дуже неохайна, любить поїсти в кімнаті перед телевізором, а ось помити посуд після себе забуває. З дитиною свекруха мені не допомагала, а свинячити, так і продовжувала. У мене просто не було сил за нею прибирати. А недавно трапилося таке, що мій терпець урвався. Був вихідний, я пішла в магазин за продуктами. Попросила свекруху доглянути за Настусею. Приходжу додому. І що я бачу!

No Comments

В 26 років я вийшла заміж. У мене до цього часу була своя квартира: мені дісталася невелика квартира від моєї…

Після того, як по мер чоловік я зустріла Ігоря. Ми не одразу зійшлися – довго сумнівалася, чи маю право на щастя. Але донька вже доросла, має свою родину. І я захотіла нарешті кохати та бути коханою. Однак, не думала, що Настя стане на заваді мого щастя. Хіба цього донька не розуміє? Ми так посварилися, що тепер Настя вважає мене ворогом для родини. Та це справедливо, люди добрі?

No Comments

Я рано овдовіла – Віталіка не стало, коли нашій доньці Насті було лише 17. Просто прийшов додому після роботи, впав…

От я вже 5 рік працюю, щомісяця сину надсилаю 1000 євро, а він займається будівельними роботами та звітує мені, що уже зроблено. Додому я не приїжджала, лише телефонувала. Сестра мені не раз казала: – Ти б сину всі гроші не віддавала, бо нічого не матимеш. Я не звернула увагу на слова сестри, бо довіряла синові, та по приїзді додому я була шокована станом речей.

No Comments

Я вже 5 років на заробітках в Греції, всі гроші відправляю сину, щоб він відремонтував мій будинок, та мене чекав…

– Я все віддавав сину, а ти житло собі купила? – колишній чоловік Юра нагадує мені про материнські обов’язки. Він покинув сина, коли йому було лише 4. І я сама займалась вихованням Андрія. Я думала, що маю право на спокійну старість і затишок у колі рідних. Але син від мене відвернувся. А все через ті кляті аліменти.

No Comments

Юра покинув мене, коли нашому синові було 4 роки. Пішов до коханки. Це була моя колега, ми працювали в одному…

Він знав, що Оксана наро дила, але одразу сказав, що ніякої участі в житті дитини брати не збирається. Оксана наро джувала для себе. Світлана наступного дня kупила велику іграшку та торт, поїхала до Оксани. Коли вона побачила свого онука, він був просто копією Олега в дитинстві. Вона почала частіше приїжджати, Оксана їй дуже подобалася. Спокійна, господарська, добра дівчина. Світлана вирішила, що треба знову зробити так, щоби Олег та Оксана були разом. Тоді Світлана kупила фрукти, підгузки та бинт. Вона забинтувала ногу, сказала Олегу, що невдало вnала. А продукти треба відвезти Оксані, тож вона nопросила зробити це замість неї.

No Comments

Світлана зовсім випадково дізналася, що її син має дитину. Дівчина на ім’я Оксана постукала у двері: -Ви мама Олега? Мене…

Я навіть ненавмисно дуже заздрю жінкам, які знайшли своє жіноче щастя в шлюбі. Я завжди вважала свій шлюб вдалим і надійним. Вийшла я заміж ще зовсім молодий, це ще ранній вік для дівчини, в 20 років за хлопця з сусіднього під’їзду. У нас була взаємна щира любов і незабаром ми з ним одружилися. Скоро з’явився на світло Олександр, а через 3 роки — Ігор. Жили ми добре, весело, сперечалися дуже рідко. І мені так подобалася моє життя, що часто сама собі заздрила навіть. Так минуло 25 років нашої щасливої сімейної житті. Хлопчаки наші виросли, одружилися. А ми насолоджувалися спілкуванням один з одним і з нетерпінням чекали маленьких і рідних онуків, яким були готові навіть небо прихилити. І якось я навіть сама не зрозуміла, коли в наші сімейні життя прийшли зміни. Ні, мій чоловік залишався таким же в стосунках, але він вирішив кардинально поміняти свій імідж. Так би мовити, омолодитися, як ніби. Почав відвідувати салони краси, одягатися в фірмових магазинах, чого не було раніше за стільки років нашої сімейної. Гроші ми мали хоч і не великі, але відкладали останні роки чимало, адже діти в нашій допомоги вже не потребували…

No Comments

Я навіть ненавмисно дуже заздрю жінкам, які знайшли своє жіноче щастя в шлюбі. Я завжди вважала свій шлюб вдалим і…

Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить за розкладом, тому я можу планувати свій графік. Я живу в країні, де 60% населення не ходять до церкви і вважають себе атеїс тами, але при цьому Чехія має передовий автопром і кілька відомих у всьому світі торгових марок. На роботі від мене не вимаrають писати звіти і заповнювати «листи самооцінки», мені не доводиться проходити атестацію і змаrатися з колегами за підвищення категорії. У мене вперше з’явився власний клас і чудові учні, яких я люблю. Вулиці в моєму місті називаються “Липова”, “Шкільна”, “курортна” і головна площа. Увечері я можу йти з роботи і не боя тися. Я із задоволенням відкриваю для себе музику Чеських композиторів, як і тих, яких знала раніше, так і раніше мені невідомих.

No Comments

Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить…

– 3200 грн. на ліки? Мені ж доведеться до кінця місяця голодній сидіти! – я пішла з аптеки ні з чим і в сльозах! Де ж 74-річна пенсіонерка такі гроші візьме. Та і сиділа біля свого під’їзду й плакала. І тут до мене підійшла сусідка, вона взяла рецепт і зареготала… Я нічого не зрозуміла. А тоді вона пояснила. Люди добрі, це не вкладається в голові! Як так можна з нещасними пенсіонерами?

No Comments

От зараз мене всі пенсіонери зрозуміють. Хочу почути думку інших. Як зараз жити? Як хворіти? Бо я для себе зрозуміла,…