Питання про гроші в церкві часто викликає суперечки. Дехто вважає, що за духовні обряди не можна платити, інші — що це звична справа. Особливо це стосується таких подій, як хрестини, вінчання чи похорон. Багато хто щиро запитує: “Чому ми маємо давати гроші священнику — хіба ж це не служіння, а не послуга?”
Священники пояснюють: церква не продає таїнства, і жодна людина не може бути позбавлена хрещення чи поховання через відсутність коштів. Таїнство — безцінне. Але добровільна пожертва — це підтримка священника та храму, який не фінансується з бюджету. У багатьох селах батюшка живе тільки з пожертв, які отримує за служби.
Як пояснює отець Віталій (ПЦУ):
“Хрестини, похорон, вінчання — це не просто молитва, а цілий обряд, до якого готується священник, пономар, хор. Люди приходять до храму, користуються світлом, опаленням, свічками. Це все коштує. П0жертва — це не плата за благодать, а жест підтримки служіння церкви.”
Водночас розмір пожертви не регламентується жорстко. У великих містах суми можуть бути вищими, у селах — скромнішими. Якщо в родини складна фінансова ситуація — священник майже завжди йде назустріч. Основне — щирість наміру, а не кількість гривень.
Також не варто забувати, що священник — це людина, яка теж має сім’ю, витрати і побутові потреби. Його день починається о 6 ранку і може завершуватись о 10 вечора. Крім служби, він відвідує хворих, допомагає нужденним, веде парафію. П0жертви — це спосіб дати йому змогу служити людям без пошуку підробітку.
Отже, nожертва за обряд — це не “оnлата nослуги”, а вдячність і підтримка. Кожен дає скільки може і скільки вважає за потрібне. Головне — робити це з розумінням, а не з примусу. Бо найцінніше — не гроші, а щира віра і повага до свого храму.
Загрузка...
