Мушу написати, бо несила стримувати емоції. Ось днями я мусила піти до школи. Мала дізнатися про всі цьогорічні нововведення і зміни, адже моя донька пішла в 5 клас. Тож після розмови з класним керівником я вирішила піти й подивитися, як зробили укриття. Адже торік на території школи збудували нове за всіма нормами. Це була державна програма, заклад отримав фінансування.
Тож я очікувала, що побачу гарне сучасне приміщення, як оті, що в новинах показують. Крім того, що наприкінці попереднього року нам повідомили, що батьки мають здати по 200 гривень на облаштування укриття. Я тоді ще дуже здивувалась:
– Так держава ж виділила гроші!
– Того вистачило на побудову і проведення всіх систем. Ми ж хочемо, щоб там гарно було.
Тож уявіть, що в нашій школі навчається 800 дітей, і кожен здав по 200 гривень. Солідна сума виходить – 160 тисяч гривень. Можна хату в селі купити. Тому я уявляла, що там все буде за останнім словом, гарні меблі, інтерактивна дошка.
Щойно я увійшла – мене здивував жахливий тяжкий запах. Це була пліснява і вогке повітря. Всередині – сірі стіни, пофарбовані звичайним вапном. А стільці й парти взагалі ще радянські. Та найгірше не це, а те, що в кутку на бетонній підлозі взагалі вода стояла.
Розлючена, я побігла до вчительки.
– І на це ми гроші здавали?
– Що ви маєте на увазі?
– Укриття, в якому мають малі діти сидіти. Вони там всі похворіють, астматиками стануть! І на що пішли наші гроші?
– Ну, зрозумійте, всі звіти в директора. Зараз такі ціни, все не просто!
– Тоді нехай директор розповість, куди гроші поділися?
– Подумайте, вашій дитині тут ще вчитись. Нащо ці проблеми?
– Які? А що я маю змиритися, що донька сидітиме годинами в такому приміщенні?
– Ну, тоді забирайте її на час тривоги.
– А нічого, що в мене робота?
Посварилась я з вчителькою. Не розумію такого. Чому усі мовчать? Я впевнена, що схожі ситуації не лише в нашій школі. От як у вас? І як гадаєте, що я маю робити?
Загрузка...
