Подаємо мовою оригіналу:
У мене є питання до тих, хто живе у тилу і ніяк не залучений до оборони нашої держави.
А що буде, якщо завтра фронт провалиться і ми будемо змушені відступати? Це не прогноз, це риторичне питання.
Я побачив одну просту річ: більшість людей не готові нічого робити.
Так, страшно отримати поранення. Але повірте, боляче не в момент, а вже після. Страшно загинути?
Страшно всім. Але це частина реальності війни. І якщо ви думаєте, що «загинути можна й тут, у тилу» — то ворог доведе вам це на практиці, коли прийде у ваше місто.
Приклад: Покровська громада на Дніпропетровщині. Ще недавно фронт був за 80–100 км. Зараз — 15 км. І там живуть люди, які «живуть спокійно і весело». Але лінія фронту вже під їхніми дверима. Так може бути з будь-якою громадою.
І тоді питання до кожного:
• Що ви будете робити, коли ворог прорветься?
• Як ви захистите свій дім і свою землю?
• Чи готові ви до того, що ворог не розбиратиме — цивільний ви чи військовий?
З кожним днем ми отримуємо все більше підтверджень: окупант, заходячи в населені пункти, діє безжально. Чи будете ви чекати, поки до вас зайде ворожа армія? Чи зробите так, щоб вона не підійшла?
У кожного є діти. То що ви їм скажете: «ми не були готові»?
