Звістка

Новини України та світу

  • УКРАЇНА
  • CВІТ
  • БЛОГИ
  • CУСПІЛЬСТВО
  • ПОРАДИ
  • РІЗНЕ
  • Home
  • Події
  • Не знаю, як людям вдається не бачити буси місії «на щиті» чи усіяну квітами дорогу, чи кладовища з яких майорять прапори та жити поза контекстом війни

Не знаю, як людям вдається не бачити буси місії «на щиті» чи усіяну квітами дорогу, чи кладовища з яких майорять прапори та жити поза контекстом війни

khristina
16.09.202516.09.2025 No Comments

Прийшла привітатись до своїх…

Не знаю, як людям вдається не бачити буси місії «на щиті» чи усіяну квітами дорогу, чи кладовища з яких майорять прапори та жити поза контекстом війни.

Пару днів тому каталась по розбитій сільській Житомирській дорозі (70 км в одну сторону й назад) й тричі бачила буси місії «на щиті» – тричі зупиняла машину, включала аварійку й виходила ставала навколішки, як «Чека» й закликала.

Поки чекаєш – згадуєш ту страшну кількість імен друзів/знайомих/близьких, котрих уже немає й дивуюсь сама собі: як мені вдалось зберегти здоровий глузд? Й чи мені це вдалось?Встаєш, сідаєш за кермо й їдеш далі не бачучи уже дороги, а згадуючи калейдоскоп крутих та страшних моментів, поки якийсь придурок який летить та обганяє тебе, а потім різко тормозить бо там (як неочікувано) яма, не виведе з цього стану.

Потім ти бачиш усіяну квітами дорогу, бо проїжаєш село яке проводжало героя. А на наступний день вчорашні квіти уже заїжджені машинами, а сьогоднішні свіжі. Проїжаєш мимо кладовища й бачиш військову прощальну процесію. Зупиняюся. Купую ті білі троянди бо соняхів уже нема, ці квіти навічно стали для мене символом прощання та втрати. Дуже мало квітів не нагадують про вагу втрат.… навіть, сраний, геоцинт…

Купила квіти. Взяла чорну стрічку з машини , яку вожу від травня 2022 в машині на такі випадки, обмотую квіти стрічкою. Підходжу до процесії. Окидаю поглядом присутніх- наче нікого не знаю…

Підходжу до могили незнайомого солдата, кладу квіти та мовчки йду. Біля машини бачу знайомого: «а ти як тут?» – та ми служили разом з ним. А ти? – просто проїжала повз й побачила що мало людей на прощанні та вирішила підійти. Я його не знала. – а я не зміг заставити себе піти на кладовище, а бачу тут ти.

Я навіть не запамʼятала імʼя… але надіюсь у нього залишилась людина яка збереже памʼять про нього…

Часто батьки загиблих друзів просять написати про їх дітей… я пишу, стираю, пишу, стираю. Все таке безглузде та важливе водночас здається… Можливо не одразу, але я пишу й намагаюсь зберегти памʼять про всіх втрачених близьких. Бо світ має знати ціну яку ми платимо. Ми самі маємо памʼятати ціну ранкової кави в умовній безпеці.

Автор Tamara Shevchuk.

Навігація записів

Пicля нiчнoгo тepоорy Зeлeнcький звepнyвcя дo yкpaїнцiв! Тe, щo cкaзaв шoкyвaлo світ…
Дорогі мої дочки, даю вам на виселення з мого дому рівно місяць. Шукайте житло, де хочете. Мені байдуже, – так я сказала донькам того вечора.

Related Articles

У Росії заговорили про пункт пропуску на кордоні з Україною – деталі

khristina
27.01.202627.01.2026 No Comments

Зеленський готовий до особистої зустрічі з Путіним, – Сибіга

khristina
27.01.202627.01.2026 No Comments

– Я зробила помилку і дуже шкодую! Дозволь повернутись! – Мама плакала на порозі, а маленький хлопчик стояв поруч. Вона казала, що це мій брат, та у батьків я одна. До Італії ненька поїхала, коли мені лише 8 років було. Казала, що хоче витягти нас із бідності. Та всього за рік заявила, що вже не повернеться, бо життя її змінилось. Таку зраду ми з татом пробачити не могли. Хто ж знав, що через кілька років вона з’явиться на нашому порозі.

khristina
27.01.202627.01.2026 No Comments

Залишити відповідь Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes