Їду в потязі Херсон – Краматорськ купа військових, серед них чоловік років 50, майже усю ніч він не спав, а коли засинав було.
“Хлопці я прикрию, відходьте, лиште мені БК”
Звісно це було не тихенько, але ми всі все розуміємо. Далі уривок розмови з дівчиною – його сусідкою.
“Вона: що, всіх положили?
Він: я ще не знаю, наче всіх. Я там повинен був бути, але мене поклали у лікарню з серцем і я на 2 дні затримався.
Вона: а куди Ви їдете?
Він: Кліщіївка”
Все, накрило не тільки мене, а майже усіх дівчат які чули розмову.
Після цього виникає питання як люди можуть забуватися що у нас війна? Як можуть не допомагати? Як ставлять ялинки? Як крадуть з бюджету?
Нашим хлопцям треба не тільки фінансова підтримка, а і моральна, вони повинні відчувати що ми з ними йдемо пліч о пліч, разом до самої перемоги, ми їх не покидаємо і не покинемо.
Автор: Лілія Ярошевська.
