Подаємо мовою оригіналу:
Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
Шалено це все-таки цікаво – стежити за тим, як відбувається МАТЕРІАЛІЗАЦІЯ ІДЕЇ…
Від перших обережних натяків і прогнозів, від публічних згадок особливо відважних лібералів про те, що “більшу частину Росії населяють неросійські народи, які мають право на самовизначення”, – через колосальний символічний перелом (ми його належно ще не оцінили!) – вступ українського війська на землю Курщини – до точно сформульованого гасла, на футболці спершу українського президента, відтак литовської спортсменки, і от уже, буквально назавтра після скандалу в Будапешті – починає кружляти в мережі конкретна мапа конкретного року: наступний крок обростання ідеї “м’ясом”! Now it sounds like a plan.))
Чоловік, який мені оповідав цю історію, був тоді студентом і проходив на тому заводі практику весною 1983-го – коли Генсеком уже став Андропов, почалися міліцейські облави на людей по магазинах і кінотеатрах (чому не на роботі?), стало ясно, що готується якась жахлива гебешна диктатура, – і перелякані студенти, вискочивши з цеху на перекур, гарячково обговорювали – що ж це воно тепер буде, і як його жити, і як рятуватись від такої держави?..
І тут біля них зупинився дід-сторож (вони не знали, хто то) і сказав (цитую дослівно, як мені було переказано):
– Хлопці, ви тим не журіться: та держава скоро так щезне, що й не зогледитесь.
Буде Україна, і Росія окремо, будуть вони нас іще тягти в Союз, буде велика війна, але недовго, – а вкінці з цілої тої Росії зостанеться стілько, що буде видно в Москві з балкона.
Я до того вже не доживу, а ви ще побачите. (с)
Це був, повторюю, 1983 рік: перша, відома мені, публічна озвучка ідеї.
Хлопці запам’ятали).
А тепер уже лишається – тільки спостерігати, як вона втілюватиметься: процес так само захопливий, як рух від першого задуму в голові творця (тут було б правильно з великої – Творця) – до готового твору.
В добрий час!
Загрузка...
