Мама – єдина рідна людина, яка у мене є. Батька не стало давно, він загинув у автокатастрофі. Я майже його не пам’ятаю, хіба інколи по фото можу впізнати.
Ми не жили багато, можна сказати, на межі бідності. Мама працювала на ринку, продавала овочі, а вночі йшла мити супермаркети. Я бачив, як тремтіли її руки, боліла спина, а очі були червоні від безсоння. Тому вже у 10 років пішов на першу роботу. Наш сусід, пан Петро, робив ремонт удома, тому я час від часу йому допомагав. То цемент підійму на поверх, винесу сміття, допоможу пошпаклювати все. Так міг заробити зайві 100 гривень. І не смів їх витратити на свої забаганки, а одразу йшов у магазин та купував продукти.
– Ти такий у мене вже дорослий, справжній помічник, – казала мама та міцно притискала мене до грудей. Тоді я чув, як сильно б’ється її серце.
Не буду далі розписувати за своє дитинство, скажу одне – було дійсно важко, але я не здавався заради мами. Але потім зустрів Анну.
Вона була першою красунею у нас на потоці, хлопці табунами бігали за нею. Аня навіть виграла конкурс “Міс Університет”. А одного дня вона підсіла до мене на екзамен:
– Таке важке питання, не можу відповісти….
– Там варіант “А”, а тут “В”.
– Ого ти такий розумний.
Саме завдяки мені Анна склала всі екзамени, бо я їй допомагав. Одного вечора вона вирішила “подякувати” та запросила у кіно. А далі ніжні поцілунки, обійми. На ранок я прокинувся у її ліжку. Тож зрозумів, що вона моя!
З весіллям не затягували – одразу після 4 курсу зробив пропозицію. Мене тішила думка, що така королева, як Аня, обрала мене! Зізнаюся, це дуже підіймало самооцінку.
Але було одне але – де нам жити? Батьки Ані не дуже добре до мене ставилися, бо вважали “босяком” і що не можу нічого доброго їй дати. Тому я вирішив поговорити з мамою. Кінці кінців, вона не чужа мені людина та все моє зрозуміти!
– Добре, синку, я віддам тобі цю квартиру. Тільки треба ремонт зробити. Думаю, що на старості і мені буде добре на дачі пожити. Свіже повітря, город…
Але все одно у її голосі були нотки суму та жалю. Однак, я її син та вона просто не має іншого виходу.
Після весілля ми переїхали на квартиру. На щастя, батьки Ані подарували нам (точніше їй) новесеньку машину. Правда, я не мав права на ній їздити.
– Це моя машинка! Ти її ще подряпаєш чи заїдеш у дерево. Їдь в офіс на трамваї і не пали мені бензин!- дорікала жінка.
Тому я часто їздив або на таксі чи громадським транспортом. Хоча гроші на бензин для Ані давав зі своєї кишені.
– Ти хочеш до мами їхати на дачу? То сідай на електричку, чому я повинна пертися з тобою у ту глухомань? – скандалила Аня.
Я раз у тиждень провідував маму, але Аня була категорично проти. Одразу, як чула слово “дача” – то з’являлося багато відмовок “у мене зустріч, манікюр, педикюр”. Я розумів, що марно сподіватися, адже Аня з тих дівчат, які навіть сапу до руки не візьмуть.
Але жінці не подобалися такі “візити”. Всіляко намагалася мене переманити, змінити плани. То треба до її батьків поїхати, то у подруги день народження у кафе. І я не міг відмовити, адже тоді на мене б чекав скандал та ночівля на матраці.
Вже не знаю, чого чекати від неї далі. Аня не розуміє, що моя мама старенька, на пенсії, коштів ледь вистачає. Жінка думає тільки про себе.
Чого навчила мене ця історія?
Мама – це найцінніша людина, яка послана Богом. Її ніхто та ніколи не замінить. Вона завжди буде підтримувати та любити, не дивлячись на зовнішність чи гроші.
Я дуже картаю себе, що колись так нахабно прогнав маму з квартири. Сподіваюся, що у мене є ще час все виправити…
У хлопця є другий шанс?
Загрузка...
