Знаю, що багато хто зараз мене не зрозуміє, але тримати це в собі я більше можу!
У мене дуже старі батьки. Так уже склалось, що народили вони мене пізно, мамі було вже трішки за сорок. Лікарі казали, що то справжнє чудо, завагітніти вперше в такому віці. А я тепер розумію, що то не чудо, а справжнє прокляття!
Маму свою я дуже люблю. Вона в мене така гарна, сильна, розумна! Була колись… Поки її мозок не почала поїдати страшна хвороба. Бо тепер вона тільки те й робить, що показує на мене пальцем і видає якісь незрозумілі звуки. Лікарі кажуть, то вона так мене впізнає. Ходити сама вона не може, пересувається на інвалідному візку. Та скоро вона й сидіти не зможе нормально. Бо м’язи у 80-річних людей і так не дуже, а як ще й лежати постійно, то я взагалі мовчу.
Раніше справлятися з усіма складнощами старості їй помагав тато. Але ж, вибачте мені, після трьох інсультів та інфаркту йому самому аби хто поміг. Їсти може тільки з маленької ложечки і тільки м’яку їжу. Усе, що готую, доводиться для нього на блендері крутити. Руками нормально своїми управляти теж уже не може. Як треба сходити в туалет чи покупатися, я його піднімаю, роздягаю… Помагаю, словом.
І таке кожен Божий день. Без вихідних, відпусток чи перерв. До того всього я ще й на двох роботах працюю, аби їм на двох ліків накупляти та продуктів. Про своє здоров’я я вже геть забула. Як і про особисте життя. Та й де ж тут знайти на себе час, га? Недавно он до лікаря пішла, а він у мене знайшов грижу. Сказав, важке піднімати категорично не можна. Але хто ж його там слухав? Носилася з батьком на плечах та ще й спину зірвала.
Я їм ніколи про це все не казала, на долю свою не жалілася. Та й чого мені жалітись, коли знаю, що все одно ниття моє нічого не змінить. Та останнім часом почав батько помічати, що я втомлена, замучена постійно…
Сіли ми з ним якось, поговорили нарешті… Та й вирішили, що краще їм віку доживати в будинку для літніх людей. Там таки є спеціально навчені працівники, які і мамі раду зможуть дати, і з татом справитись… А я своє вже відгляділа. Пора мені трохи й про себе подумати.
Знайомі кажуть, що я безсердечна егоїстка. Багато хто від мене відвернувся… Та я в цьому проблеми не бачу! А звинувачувати мене можуть тільки ті, кому не доводилось таке переживати…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Загрузка...
