Звістка

Україну буквально накрила хвиля смертей медиків від коронавірусу. Практично щодня з’являються повідомлення про загибель лікаря або медичної сестри. Хвороба не щадить нікого. До того ж лікарів і молодшого медичного персоналу, включно з санітарками, в лікарнях катастрофічно не вистачає. Вони виснажені, ослаблені, мало захищені.

Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Цілий місяць боровся з інфекцією

10 листопада від коронавірусу помер завідувач реанімацією для новонароджених Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова 58-річний Борис Павленко. Цю людину знали і поважали всі лікарі не тільки його лікарні, а й інших медичних установ.

Його друг, лікар, професор Володимир Павлов розповів OBOZREVATEL, що Павленко боровся з коронавірусом цілий місяць, але хвороба його перемогла.

“Він весь цей час приймав пологи у жінок, хворих на коронавірус. Хоча прекрасно знав, що сам має супутнє захворювання, астму. Тобто його легені і так були скомпрометовані. Він захворів, у нього було уражено до 80% легенів.

Друзі та рідні робили все, щоб врятувати його. Звичайно, він дуже сподівався, що одужає. Хоча, як лікар, розумів усю небезпеку і серйозність свого стану. Адже не дарма він запросив до себе нотаріуса, і ще кількох людей, щоб попрощатися. Він усе розумів”, – з гіркотою говорить Павлов про колегу.

Він також згадує, що Борис Павленко дуже любив своїх мисливських собак. “Він жив скромно, в квартирі на першому поверсі. І в палісаднику облаштував для них вольєр. Він весь час із ними займався, ходив у важкодоступні місця, тренував їх. Вони займали перші місця на змаганнях в Україні”, – каже Павлов.

Особливо він згадує вилазки співробітників лікарні ім. Мечникова на природу. “Збиралися люди, які знали толк у полюванні, розбиралися в поведінці тварин, птахів, знали їх звички. Ми виїжджали в ліс, ставили намети і проводили там вихідні. Тоді Борис Анатолійович був там душею компанії. Він прекрасно грав на гітарі, був бардом.

Але він був із тих людей, які не претендують на лідерство. У ньому не було агресії, він завжди був лояльним, доброзичливим”, – говорить професор.

Борис Павленко був тією людиною, хто очолив інтенсивну терапію для новонароджених після реформи. Тоді українські лікарі повинні були вже виходжувати не тільки недоношених дітей вагою від 1 кілограма. А дітей вагою від 0,5 кг, які дихають і мають серцебиття.

Для них у новій реанімації були створені особливі умови: з кувезами, особливим кліматом. Їм потрібно особливе харчування, ліки. І ось усе це нове відділення очолив Борис Павленко. Через рік, аналізуючи роботу відділення, лікарі прийшли до висновку, що у Павленка результати кращі, ніж європейські. Тоді його поважала вся клініка.

Просив не розповідати дочці про його стан

У Львові від коронавірусу 8 листопада помер завідувач відділенням інфекційної лікарні Ігор Мартинюк. За його життя колеги боролися 25 днів.

У момент, коли Ігор Мартинюк відчув перші симптоми, в його відділенні вже стали хворіти лікарі. Коли він зліг, лікувати пацієнтів могли лише двоє медиків, інші вже лежали з коронавірусом.

Ігор Іванович відчув перші симптоми хвороби, коли перестав відчувати запахи. Тоді він пішов на самоізоляцію. КТ показала, що у нього уражено 15% легенів. Пізніше він ліг у свою рідну лікарню.

Спочатку хвороба протікала легко. Однак дуже швидко стан лікаря погіршився. До того ж, під час лікування у Мартинюка виявили цукровий діабет, про який він і не підозрював. Причому показники цукру в аналізах були досить високі.

“Він не вірив, що хвороба його переможе, поводився як здорова людина. Спочатку він весь час жартував і обіцяв, що ось-ось встане і працюватиме, обурювався, що його тут закрили. Він дуже любив життя, був веселий, енергійний. І весь час просив, щоб про його стан ми не розповідали дочці. Він не хотів виглядати слабким і хворим. А коли довелося ставити йому трахеостому, то сильно був проти. Я сама не можу повірити, що його більше немає, навіть коли побачила його мертвим не вірю”, – розповідає OBOZREVATEL колега Каріна Калайдіна.

До останнього приймав пацієнтів

17 листопада від коронавірусу помер лікар-отоларинголог дитячої обласної лікарні Рівного Анатолій Філонік. Йому було всього 52 роки.

У цій лікарні Анатолій Федорович пропрацював останні років 25-30. Як розповів нам його колега Микола Кліщ, до останнього лікар був на роботі.

“Він пішов на лікарняний два тижні тому, а до цього весь час був на роботі. Важко сказати, від кого і як він заразився. Він щодня лікував пацієнтів. Робота отоларинголога полягає в тому, щоб заглядати в рот пацієнтові. Він мав безпосередній контакт із хворими”, – говорить OBOZREVATEL Кліщ.

З хворобою Анатолій Філоненко боровся два тижні. Спочатку лікувався вдома, але останній тиждень уже провів у лікарні. Спілкуватися з ним було неможливо, тому що він постійно перебував на кисні. Але хвороба перемогла. У лікаря були і супутні захворювання.

В Анатолія Івановича залишилося двоє дорослих дітей. Син і дочка, яка теж працює лікарем. Поховають лікаря в його рідному селі на Рівненщині.

Помер лікар із сітілайтів “Спасибі за життя”

У Почаєві Тернопільської області від коронавірусу помер терапевт Іван Венжіновіч. Саме його портрет у медичній масці і захисту вже кілька місяців висить на сітілайтах у багатьох українських містах. Із підписом “Спасибі за життя!” Навіть зараз, коли самого лікаря вже немає в живих.

Колеги лікаря кажуть OBOZREVATEL, що він просто згорів на роботі, а тест не підтвердив коронавірус. Помер від пневмонії.

З перших днів пандемії медик перебував на передовій боротьби з ковідом. Він входив до спеціальної бригади, що складається з анестезіолога, інфекціоніста і терапевта.

А його фотографія потрапила на бігборди після того, як до лікарні ще навесні приїжджала знімальна група. Венжіновіч тоді розповідав про коронавірус. А потім його фото побачила вся країна.

Захворів лікар різко, піднялася висока температура і хвороба стала відразу ж розвиватися. Так що після двох днів вдома уже 28 вересня він потрапив до лікарні, де сам працював багато років.

Два дні колеги боролися за його життя, але врятувати не змогли, він згорів на очах. Йому був усього 51 рік. У нього залишилася сім’я. Дружина працює в цій же лікарні, очолює лабораторію, син вчиться на медика, а молодша дочка ходить до школи.

У Львові лікарі помирають сім’ями

Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги втратив уже двох своїх лікарів.

3 жовтня від коронавірусу помер 71-річний медик Ігор Орлов. Колеги кажуть, що на швидкій він пропрацював 45 років, 20 з яких був старшим лікарем оперативно-диспетчерського відділу.

“Це була дивовижна людина. З ним можна було поговорити на будь-які теми. Про мистецтво, про любов, про політику, про релігію, про шахи, про карти, про гриби… Він був неймовірно ерудованим. У нас у диспетчерській жіночий колектив. Хтось прийде і розповість про проблеми в родині, він дасть пораду, хтось про проблеми в стосунках із молодим чоловіком, він теж дасть пораду. А коли хтось не може вийти на зміну, то дзвоню саме йому і питаю: “Ігоре Борисовичу, зможеш підмінити?”, він відповідає: “Ну куди ж я подінуся”, – згадує про нього його колега Галина Фединяк, яка сама зараз лікується від коронавірусу.

Те, що лікар підхопив інфекцію на роботі, ніхто не сумнівається. Захворіла і його дружина Людмила, але вона змогла вибратися. А ось старший брат Ігоря Орлова і його дружина померли, пішли слідом за Ігорем Борисовичем. Вони теж були медиками.

За словами Галини Фединяк Орлов захворів раптово. “За два місяці до цього він переніс операцію з видалення вен на ногах, у нього було варикозне розширення вен. Працював уже. Йому потрібно було виходити на нічну зміну, він подзвонив і сказав, що у нього температура 37,5. Я порадила залишитися вдома, за три дні вихідних можна було поспостерігати за ситуацією. Однак уже через два дні він потрапив до лікарні, хвороба розвивалася стрімко, незабаром він помер”, – говорить OBOZREVATEL Фединяк.

Ігор Борисович був спортсменом. Незважаючи на вік, плавав, ходив у походи, любив ходити в ліс по грибами. Ніякого діабету у нього не було. Однак хвороба все одно перемогла.

В Ігоря Борисовича залишилася дружина, дорослі син і дочка, онуки. Один з онуків народився незадовго до смерті лікаря.

А 14 листопада від коронавірусу помер 76-річний лікар 2-ї підстанції швидкої допомоги Львова Станіслав Левандовський. У нього також раптово піднялася температура, розвинулася пневмонія і через тиждень його вже не стало.

Спочатку з’явилася надія, але хвороба знову повернулася

Коронавірус убив і відомого лікаря, головного спеціаліста управління охорони здоров’я Львівської міської ради 60-річного Богдана Остальського.

Свою кар’єру Остальський починав у Новороздільській міській лікарні, спочатку дільничним лікарем, а потім завідувачем дитячою консультацією. Там його й досі пам’ятають.

“Він дійсно був гарним лікарем, навіть дуже гарним. Коли він іще працював у Новому Роздолі, то мої батьки з ним дружили. Я була маленькою, і він часто мене лікував”, – розповіла OBOZREVATEL місцева жителька Роксолана.

“Він був одним із перших педіатрів, який відвідав мого новонародженого синочка в Новому Роздолі, де я опинилася після Чорнобильської катастрофи. Він дуже мене підтримував. Вдячна йому за все”, – написала ще одна місцева жителька Ольга Купрієнко.

Потім він переїхав на роботу до Львова, був заступником головного лікаря Львівської обласної дитячої лікарні. Потім завідувачем дитячим відділенням у поліклініці №5 Львова. Там він зустрів свою другу дружину Зоряну, з якою прожив понад 20 років.

Колеги розповідають, що Богдан Романович захоплювався читанням книг, напам’ять знав “Кобзаря”. А ще завжди був душею компанії. Коли Остальський працював в управлінні охорони здоров’я, то вів Школу відповідального батьківства. Де сам розповідав майбутнім мамам і татам про вагітність, про пологи, про те, як доглядати за новонародженим.

“Він був душею компанії, цінував дружбу і завжди був готовий прийти на допомогу, навіть якщо допомогти було складно. Та й коли він поїхав до Львова, працював в “Охматдиті”, заступником головного лікаря 5-ї міської поліклініки, і в управлінні охорони здоров’я Львова, я завжди міг із ним зв’язатися і порадитися з професійних питань. Він ніколи не відмовляв у дружній пораді”, – говорить OBOZREVATEL його колишній колега з Новороздільської міської лікарні Андрій Ципук.

Спочатку хвороба у Богдана Остальського протікала не дуже складно. Пізніше він потрапив до лікарні, в реанімації, зв’язок і ним обірвався, оскільки він був на кисні і лікарі побоювалися за нього.

Потім хвороба відступила, Остальському стало краще, а потім ковід навалився з новою силою. 13 вересня, його не стало.

Робота була другою сім’єю

А 19 листопада на Буковині від коронавірусу помер відомий в області лікар, керівник Чернівецького обласного медичного діагностичного центру Анатолій Вдовичен. Йому було 67 років.

Смерть лікаря стала несподіванкою для самого колективу, друзів Анатолія Миколайовича. Він боровся з інфекцією трохи більше двох тижнів.

“Як і всі, він вірив у те, що зможе подолати хворобу, обов’язково одужає. Ми теж у це вірили. Однак поступово ковід брав своє. Спочатку він потрапив до лікарні, потім у реанімацію, стан погіршувався”, – говорить OBOZREVATEL його колега, в.о. директора центру Ольга Бойко.

В Анатолія Миколайовича також були супутні захворювання, тому боротьба з COVID-19 була складною. На жаль, лікар помер.

Вдовичен двічі ставав депутатом обласної ради. А в діагностичному центрі він пропрацював 30 років.

“Він був дуже мудрим, спокійним, врівноваженим, гарним керівником. Взагалі, людиною з великої літери. Робота для нього була другою сім’єю, це було його життя і його захоплення”, – говорить Бойко.

В Анатолія Вдовичена залишилася сім’я: дружина і двоє дорослих синів.

Дитячий лікар і хірург

У Дніпрі 9 листопада від коронавірусу помер головний лікар дитячої лікарні №6 Віктор Слатвіцький.

“Він багато років працював головним лікарем. Скромний, совісний, доброї душі людина. У 90-х ми разом з ним на голому ентузіазмі створили дитячу реанімацію для дітей із гематологічною патологією. Він помер на бойовому посту, рятуючи дітей”, – повідомив про нього лікар Володимир Павлов.

А 10 листопада від COVID-19 помер 66-річний завідувач приймальним відділенням Інституту загальної та невідкладної хірургії, відомий у Харкові хірург-уролог Борис Бабинкін. Його хвороба протікала дуже важко.

Спочатку він перебував у лікарні №17 Харкова, а потім його перевели в реанімацію Інституту, де він пропрацював 40 років. Там він і помер.