Я ось лише перед літом балкон свій звільнила, прибрала там гарно, винесла на смітник за 2 години великих трилітрових банок штук 20, а то й більше, вже й сама не пам’ятаю, бо збилася з рахунку! – розповідає 40-річна Ніна. – Всю консервацію своєї свекрухи викинула нарешті, а то вже ногу нікуди було поставити, все заставлено нею. Все літо-осінь вона ночами не спить, стерилізує банки, варить-парить. І тягне потім нам сюди в квартиру. Все наче промислових масштабах, відрами, бочками, десятками літрів!
– Дачний урожай заготовлює про запас, чи купує всі овочі й фрукти?
– З квітня місяця мої свекри живуть лише на своїй дачі, садять, ростять, полять, копають і переробляють нам овочі та фрукти. Як кінець літа-осінь, так у нас справжнє непорозуміння в родині. Починаються дзвінки: приїжджайте – заберіть банки. А у мене консервацію цю в родині ніхто не їсть зовсім – ні ми з чоловіком, ні, тим більше, наші діти. Ти ж розумієш, користі від неї ніякої, та й задоволення сумнівне. У наш час, коли в магазинах стільки делікатесів, свіжі ягоди-фрукти цілий рік, кому потрібні ці закрутки! Вони лише шкодять нам.
– Ну не приїжджайте за банками, скажіть їй, що не їсте таке, банку-дві візьміть для годиться, щоб вже зовсім не ображалися, якогось компоту дітям, на тому й все.
– А ти думаєш, ми не говорили їм про це? Сто разів уже намагалися донести це мамі і татові мого чоловіка. Але їй хіба поясниш? Вона нікого не слухає! Продовжує героїчно солити свої огірки. Якщо ми за банками не їдемо, везе їх сама. На електричку з рюкзаком і сумками, потім по метро. Пару раз так приїжджала, кілограм тридцять, напевно, на спині притягнувши, потім лежала довго вдома з спиною. Ось, знову в цьому році обидві лоджії мені заставила трилітровими банками, і потім раз у раз свекор привозить ще по три-чотири штуки, коли до нас в гості приїжджають. Куди, ну куди мені це все ставити і навіщо? Я вже й на роботі пропонувала – нікому не потрібно. Доводиться викидати!
– Слухай, але ж дуже шкода викидати добро. Людина старалася, ночі не спала, вирощувала це все, збирала, консервувала, стояла біля плити, возилася з тими банками стільки часу, гроші витрачала на цукор і спеції. І на смітник? Якось не по-людськи виходить, чесне слово, трохи перебір, звичайно.
– А що мені робити? Куди мені подіти цю її консервацію? Якщо ніхто не їсть зовсім? Я знаю, що неправильно це, але по-іншому не виходить. Вона погниє у мене там на балконі.
– Не бери, якщо не потрібні. Відмовся. Зрештою, відвези назад до них на дачу, скажи, що ніхто не їсть її, не знаю, що з цим робити, заберіть, Ірино Миколаївно.
– Та ні! Назад! Це образа буде для неї ще та, це вона довіку мені все те не пробачить зовсім. Я це точно знаю, тому не зроблю такого. Беру із ввічливості, дякую, було дуже смачно – і викидаю ось так потім через пів року. Адже їй ще банки повернути треба! Щоб на наступний рік було в що урожай закривати. Добре, що зараз їх продають в магазині, можна потім просто купити нові і привезти їй на дачу в сезон, а не відкривати кожну банку і виливати вміст, як раніше робили.
Поговоривши зі своєю подругою, я була дуже вражена. З одного боку я її розуміла, але, на мою думку, вона робить неправильно, я б так ніколи не зробила, адже люблю маму свого чоловіка, мені її шкода. А консервація то така важка праця, якщо брати до уваги, що старенькі батьки все те ще вирощують самі без хімікатів, то вона взагалі безцінна. Я б сама таке з’їла, але подруга жодного разу мені не пропонувала її.
Загрузка...
