Думки «з того боку»
До відкриття відремонтованої ділянки мосту в Станиці Луганській люди користувалися тимчасовим обхідним мостом. А ще раніше — змушені були спускатися зі зруйнованого мосту на берег, а потім підйматися назад.
Щодня пункт пропуску й міст у Станиці Луганській перетинали більше 10 тис. людей в обидві сторони.
Переважна більшість — це жителі непідконтрольних територій, які їдуть за пенсіями чи до банкоматів, й одразу ж повертаються.
Українська влада запустила для них безкоштовний автобус і електрокари, які їздять від відбудованої ділянки мосту до українського пункту пропуску.
«Що ж ви такий вузький міст зробили? Зробіть такий, як був, широкий. Розбомбили ж широкий», — скаржиться жінка, поки йде з берега так званої «ЛНР» відремонтованою ділянкою.
Вона справді вужча — це зробили спеціально, щоб по мосту не могла проїхати військова техніка. Водночас машина швидкої проїхати тут зможе.
Люди говорять не дуже охоче.
Відкритої проукраїнської позиції тут, не висловив ніхто з понад десяти співрозмовників BBC News Україна.
Більшість абстрактно говорять про те, що «нам просто потрібен мир, добре, що міст відновили».
Наприклад, Галина, яка приїхала за пенсією «аж з-за Луганська», каже, що ремонт мосту лише трохи покращив ситуацію. Та їздити за грошима людям все одно важко.
А на питання про те, хто має піти на компроміс для того, щоб настав мир, жінка відповідає українською: «Україна. Тому що вона ні на які поступки не йде».
«Ми любимо Путіна! Зеленський — це так, Ванька-Встанька»
Але є й люди, які відкрито критикують українську владу й вимагають, щоб українські пенсії платили на території «республіки».
«Ми працювали на Україну, й можна вирішити питання, щоб пенсії вручали в «ЛНР», а не в Україні, й ми не ходили пішки. Багато інвалідів, дуже важко і ми мріємо про те, щоб вирішити це питання», — говорить 69-річна Тамара Миколаївна, яка, за її словами, «народилась і все життя прожила в «ЛНР».
«Уродженка ЛНР» 69-річна Тамара Миколаївна наполягає, щоб Україна платила українські пенсії на території невизнаної «республіки»
У повернення районів так званої «ЛНР» до України жінка не вірить: «Ми хочемо миру. Але багато з нас не пробачать за своїх дітей… Це дуже важко пробачити. І зараз важко погодитися на цей мир — простягнути їм руку і щоб вони нам простягнули».
Далі вона зізнається, що «всю війну простояла у церкві й молилася, щоб онук був живий». З її розповіді можна зробити висновок, що онук — воював (чи і зараз воює) в «ополченні ЛНР».
«У нас родичі — один на Україні, один перейшов у АТО, один ополченець. І ви думаєте, що ці троє хлопців сядуть колись за один стіл? Може, колись з часом. Але на даний момент — ні! Вони навіть руку одне одному не простягнуть. Тому що кожен говорив, що він захищає свою країну. Потрібні роки, щоб примирилося це покоління» — нарікає Тамара Миколаївна.
І продовжує: «Не ми прийшли на Захід України, не ми їх там стали бомбити, а вони нас. Вони прийшли до нас у Луганськ, їх ніхто не просив у Луганську. Приходиш на наше кладовище — і бачиш, скільки нашої молоді, які були ополченцями, лежать у цих могилах».
А на питання про те, хто з президентів їй більше подобається, Зеленський чи Путін, робить однозначний вибір на користь російського лідера: «Ми любимо Путіна! Зеленський — це так, Ванька-Встанька. Сьогодні він говорить одне, завтра інше. Він у політиці клоун, а президент не має бути клоуном. Президент має бути жорстким, наполегливим, а не так — сьогодні він посміхається вам, а завтра посміхається їм. А Путін сказав — зробив».
І резюмує: «Якби був би вибір Путін чи Зеленський, то дуже багато хто б пішов за Путіна».
«Ніх… не буде», — каже один чоловік.
«Тому що все почалося з газу, і все залежить від газу», — додає він, натякаючи на тему «сланцевого газу на Донбасі», й біжить на безкоштовний автобус до українського КПВВ.
Загрузка...
