Понад 13 років українські парламентарі дискутували про доцільність введення сенсорної кнопки. Незважаючи на те, що система була готова з 2008 року, жодний спікер не наважувався дати їй старт, пише політолог Віктор Таран.
Починаючи з Кучми, кожний український президент “відбирав” по частинках політичну суб’єктність вищого законодавчого органу.
Як не дивно, парламент ніколи не чинив спротиву цим наступам. Можливо, це було пов’язано з тим, що жоден президент не мав опозиційного до себе спікера.
До вчорашнього дня український парламент знав лише двох спікерів, які до кінця відстоювали його суб’єктність перед виконавчою владою, роблячи повноцінним політичним гравцем і незалежною гілкою влади.
Олександр Мороз. Його пам’ятатимуть як керівника Ради при якому парламент ухвалив Конституцію України і який довгий час успішно протистояв авторитаризму президента Кучми.
Олександр Турчинов. Голова Верховної Ради, який виконуючи обов’язки президента, почав протистояти російській агресії.
Третім став Дмитро Разумков – як спікер, який розпочав кроки по поверненню суб’єктності парламенту. Рішення про запуск сенсорної кнопки викликало ефект розірваної бомби. Її хвилі винесли спікера на принципово новий рівень політичної суб’єктності.
Після багаторічного домінування виконавчої влади над законодавчою, баланс у парламентсько-президентській республіці вирівнявся
Після багаторічного домінування виконавчої влади над законодавчою, баланс у парламентсько-президентській республіці вирівнявся.
Відтепер парламент перестав бути “кнопкодавською іграшкою” в руках президента чи окремих олігархів. Які роздаючи фінансові “коврижки” парламентським “піаністам”, могли протягнути будь-яке рішення через Раду.
Тепер цієї змоги у них не буде. Щоб зібрати необхідну кількість голосів, Офісу президента, Кабміну чи олігархам доведеться домовлятися зі спікером, а не провертати справи за його спиною.
Кожен депутатський голос стає на вагу золота. А ключовим гравцем, який балансуватиме на лініях політичних інтересів, стає спікер парламенту Дмитро Разумков. Адже багато в чому саме від нього можуть залежати результати голосування. Саме спікер завжди точно знає, скільки нардепів у залі, які можливі формати ситуативних коаліцій під те чи інше рішення. Він може або поставити на голосування закон, коли в залі є люди, здатні його підтримати. Або навпаки, з метою провалити ініціативу – поставити його на голосування у ту мить, коли в залі не буде голосів.
Кожен депутатський голос стає на вагу золота. А ключовим гравцем, який балансуватиме на лініях політичних інтересів, стає спікер парламенту Дмитро Разумков
Ввівши цю кнопку, Разумков досягнув одразу дві цілі. По-перше, це його своєрідний сигнал Банковій, якій все частіше не вистачає голосів для результативного голосування.
Загрузка...
