Ніжинська церква Іоанна Богослова — 1752 року. Правиться другий рік. 48-річний ієродиякон Януарій (в миру — Іван Гончар) — у Ніжині третій рік. Іконописець, реставратор, син народної артистки України Ніни Матвієнко у 33 роки постригся в монахи, розповідає gorod.cn.ua.
Батько, Петро Гончар, — директор музею Івана Гончара в Києві. Українського скульптора, етнографа, діда Януарія (внука назвали на його честь).
Фото: mynizhyn.com
У монахи постригся в Криму. В Свято-Успенському Бахчисарайському монастирі служив монахом 12 років, аж до анексії, — розповідає.
“Вони проросійські. Настоятель дав благословення йти голосувати за анексію, це було обов’язково. Я не ходив, і всі це знали. Не тільки не приховував свої погляди, а й сварився через це”, – розповідає монах.
Він виїхав з Криму шість років тому.
Фото: mynizhyn.com
“У монастир приїжджала дівчина, художник, яка допомагала мозаїку класти її батько, священник, служить у Крутах, що під Ніжином, і він взяв мене дияконом у свою церкву. І Ніжинський єпископ прийняв. Це ще був Московський Патріархат. До отримання Україною Томосу.
Коли з Крут, через Ніжин, їздив до батьків у Київ, проходив повз храм Іоанна Богослова. Там був архів, а я мріяв: от би служити в цьому храмі. І після отримання Томосу зразу вийшла постанова міськради про передачу кількох церков громадам ПЦУ. Передали і цю будівлю Православній церкві України. І я прийшов сюди”, – розповів Януарій.
За його словами, в Ніжині разом з ієромонахом Софронієм винаймають квартиру.
“Платять мої батьки. Квартплата плюс комуналка. Наше житло і є келія. Хата на дві кімнати — окрема у отця Софронія і в мене”, – зазначає.
“Телевізора нема. Ми користуємося комп’ютером, бо це нам треба. Ми ж працюємо з іконописом. Інформація, спілкування, —- ми в сучасному світі живемо. Товаришуємо з багатьма друзями. Килими є, доріжки, все в рушниках. і побутова техніка, яка треба. їсти готуємо на газу, самі. Може, раз на тиждень хтось з бабусь підгодує — принесе їжу. Прибираємо по черзі. Я люблю, коли ідеальна чистота. Але буває, зі стройки приходиш — і сил вже немає”, – розповідає.
Він розповів, що в ПЦУ священники не мають зарплати.
“Більшість самі заробляють. Шиють, таксують. ПЦУ — поки що найбідніша церква. Є робота, за яку мені платять, — іконопис. Пишу ікони, роблю іконостас на замовлення”, – ділиться Януарій.
Він розповів, що церкві помагають мама – народна артистка Ніна Матвієнко та сестра Тоня з чоловіком.
“…левова частка — пожертви мами. Сестра Тоня машину віддала в користування («Хонда» 2013 року). Біленька така. Ми мішки з цементом на ній возимо. Вона, звичайно, дамська машинка, але вже про це забула. В кожному монастирі потрібне авто. Одне діло, коли за свої гроші вибираєш і купуєш те. що тобі треба в хазяйстві. Інша справа, коли тобі пожертвували. Який автомобіль дали, такий і добрий”, – зазначає.
