У житті іноді трапляються такі історії, що складно повірити в їх правдивість. Цей чоловік приїхав провідати свого сина в табір. Прогулюючись по території, вони знайшли телефон та вирішили набрати контакт «Тато»
Відвідував дитини в таборі, гуляли по території, знайшли телефон. Лежить собі на стежці, теплий ще, напевно тільки що випав з кишені якого-небудь телепня. Спершу хотіли віднести на охорону, але по дорозі вирішили, що можемо і самі зателефонувати за яким небудь номером, виявити телефонній книзі було тільки два контакти. “Мама і тато”. Секунду повагавшись, я натиснув «Тата»
– Привіт, синку! – пролунав у трубці густий приємний баритон.
– Вибачте, це не синок. – сказав я. – Ми знайшли телефон, хочемо повернути власнику. Це телефон вашого сина?
– Так, сина. – злегка розгублено відповів співрозмовник на тому кінці. – А як він у вас виявився?
– Кажу ж – знайшли. Гуляли, дивимося телефон лежить. Напевно з кишені випав. Він у вас в якому загоні?
– Хто?
Баритон відверто тупив. «Треба було матусі дзвонити» – подумав я. З іншого боку, мені легко було зрозуміти розгубленість батька, коли з номера дитини дзвонить якийсь незрозумілий мужик. Тому я терпляче повторив.
– Син ваш. В якому він загоні, ви знаєте?
– Він ні в якому не в загоні.
– Він що, вожатий?
– Який вожатий ?! Ви де взагалі цей телефон знайшли ?!
– Тут, на території
– На якій території ?!
– На території табору.
– Якого табору? Це що, розіграш?
– Знаєте, мені не до розіграшів. Я приїхав в табір провідати свою дитину, ми знайшли телефон. Табір «Дружба». Ви що, не знаєте, де ваша дитина знаходиться?
– Я добре знаю, де знаходиться моя дитина! Ні до якого табору це відношення не має. Ви або знущаєтеся, або тут якась помилка!
– А це ми зараз легко з’ясуємо. – сказав я. Ми якраз підходили до будиночка охорони.
– Назвіть прізвище дитини і вік. – попросив я баритона.
І поки один з охоронців шарудів аркушами зі списком дітей, мій співрозмовник сопел в трубку, переварюючи те, що відбувається. Я спеціально тримав телефон ближче до охоронця, що б баритон міг чути відповідь з перших вуст.
– Є такий! – нарешті сказав охоронець, повторивши прізвище та ім’я дитини. – Шостий загін. Корпус три.
– Чи чули? – запитав я в трубку. – Зараз ми віднесемо дитині телефон, і ви вже там далі самі розбирайтеся, ваш це дитина, або не ваш.
– Добре. – відповів співрозмовник неабияк підсів голосом. – Спасибі. А де ви говорите цей табір знаходиться?
– В Костіно, це по Ярославка.
– Твою дивізію! – несподівано вилаявся баритон.
– Що? – запитав я. – Щось не так?
– Та ні, все так. Вибачте. – сказав баритон.
І секунду помовчавши, раптом зло процідив крізь зуби:
– Все так! Просто цікаво, якщо дитина в таборі, то з ким ця красуня в Єгипет полетіла?! Снить ім’я власника, і повернути йому телефон. Так навіть приємніше.
