Я завжди мріяла, що як моя Ліля підросте, то буде мені за найближчу подругу. І це не дивно, адже різниця у віці в нас не надто велика, я її у 18 років народила. Тато дівчинки втік, коли їй всього рік виповнився. Тож я самотужки виростила донечку. Трохи допомагала моя мама, але вона багато хворіла, тож я не могла просити в неї більше уваги.
Коли Лілі виповнилося 12 років я поїхала до Італії. За нею наглядала моя сестра. Та я не надто переймалась, що дочка почне гуляти чи щось подібне. Розумієте, вона не надто симпатична і завжди мала зайву вагу. З кожним роком ставала все огряднішою. Я приїжджала раз на рік і страшенно тішилась, що можу забезпечити безбідне життя рідним.
Я не була проти. Врешті, добре, що вона когось зустріла. Я на це навіть не розраховувала. Без питань дозволила їм жити у квартирі, котру купила.
Згодом я приїхала. І коли побачила Віктора – дуже здивувалась. Їй Богу, я не знаю, що такий красень знайшов у моїй донечці. Ми з ним відразу знайшли спільну мову. Могли цілісінькими вечорами сидіти на кухні, пити вино, й говорити. Та доньку це почало дратувати.
– Мамо, коли ти їдеш назад до Італії?
– А що таке? Я хочу з вами побути!
– Тоді ти маєш жити окремо. Мені не подобається, що ти розгулюєш в короткій спідниці перед моїм чоловіком.
– Не хочеш, аби твій чоловік на інших зазирав – схудни, займись з собою.
Після цього ми посварились і донька мене буквально вигнала. А тоді ще й почала усім родичам таку гидоту про мене розповідати. Більше вона ні копійки від мене не отримає. Та я ні в чому не винна. А Вітя, до слова, продовжує мені дзвонити і писати. Каже, що я дуже цікава і він би хотів зі мною більше спілкуватися. Пропонує зустрітися. Я насправді не проти, та боюсь, що донька цього не зрозуміє.
Скажіть, як мені вчинити?
Загрузка...
