Британець довіз пікап до українського кордону, попросив передати військовим.
З нього намагались здерти 300 баксів.
Чувак розвернувся і принципово поїхав назад.
І потім ви хочете, щоб я просила його тут, в Англії, донатити?
Які аргументи знайти, щоб перекрити подібний сюр?
Зрозумійте, люди, Європа на нас чхала з високої гори. І, якщо, ви, раптом, зачарувалися новою лондонською вулицею «Kyiv Road», то я сьогодні проходила повз квартал, який присвячений містам наших ворогів, на чолі з магазином «Калінка-малінка» ?
Тут ніхто вже не говорить про війну, поки ми, українці, не нагадаємо. Іноді, реакція така, що тобі здається, ніби, зіпсував оточуючим настрій своїм Черніговом.
До чого веду – я не знаю, як боротись зі схемщіками, котрі з 1991 року розривають нашу неньку, не розумію, чи є сенс боротись за справедливість взагалі.
Але, мене просто струмом бʼє, коли я бачу сукні та шампанське монакських інстаграмних жіночок з нашими паспортами і розумію, що ці гроші могли бути зараз в оборонці.
Єдині, в кого вірю і заради кого не хочу опускати руки – наші військові.
Ми зобовʼязані їм життям.
Робіть все, що можете, допомагайте їм в усіх сферах.
Бо, якщо мені, цивільній людині – хочеться, іноді, кричати від того, що дізнаюсь. Я не уявляю, які емоції переживають ВОНИ.
