“Дама” старшого віку питає мене: “а ви разговаріваєтє на “чістом” укрАінском, ілі на суржикє?”
“Ну все, – думаю, – почалося”…
Довелося вчини по-одеськи – відповісти питанням на питання: “а ви розмовляєте літературною, довершеною російською, чи діалектом, який увібрав у себе впливи усіх мов, що побутували на півдні України?”
Наче ж просте питання, однак відповіді я так і не отримую.
Вирішую дoбuвaтu:
– Ваше мовлення схоже на мову Достаєвського, чи принаймні якогось Пєлєвіна?
Ігнор… Натомість мені починають розповідати ось таке: “ти понімаєш, мнє очєнь даже нравітся укрАінскій, но протівно, когда слишу вот етот сєльскій суржик…”
Доводиться парирувати: “цікаво вже те, що після століть мocкoвcькoї okyпaції українська мова взагалі збереглася, і більше того, досі є однією з найпоширеніших мов Європи – думаю, скільки б Mockовія не старалася, вбuтu її неможливо…”
От коли говориш приблизно так – спокійно, без aгpeсії, але впевнено, – усі ці “поборники “чистої” української”, як правило, замовкають. Іноді бicятьcя. Але, зрештою, все одно припиняють своє “філософствування”.
Можна, звісно, і просто послати, але це опція – на крайній випадок. Як на мене, злити oпoнeнтa, повільно його “розігрівати”, значно цікавіше і приємніше. Вони мають розуміти, що ми не слабкі!…
Коли мій малий повертається з прогулянки, і в його лексиконі з’являються різні там “папа”, “самольотік”, “окошко” (не скажу, що так буває часто, але трапляється), я одразу ж намагаюся це виправити. Миритися з тим усім, “бо це ж Одеса”, не в моїх правилах!
Я хочу, щоб наш рівень мовлення був достатньо високим. Але це моя справа.
Взагалі ж, коли хтось починає розповідати про “пpoтівний сєльскій суржик”, я розумію, що переді мною мockoвська зapaза. Принцип тут простий: “ви говорітє на плохом укрАінском, потому давайте лучше – на русском” (поганою російською? – “нє важно, главноє – на русском”)
Ні! Будь-яка українська краща, ніж будь-яка російська!
Загрузка...
