Потяг Київ-Франківськ. В купе приємна білява жінка, 50+… Заходить він. Військовий, ще дуже молодий…

0

Tulinova Nataliia

Потяг Київ-Франківськ, ще званий Стефанія.

В купе приємна білява жінка, 50+, їде лікуватись в Моршин, вона виглядає як людина в очікуванні відпустки, балакуча, стомлена, але намагається бути усміхненою.

В неї системне порушення сну розповідає, дізнавшись, що я працюю в секторі медицини.

Заходить він.

Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27, з великим рюкзаком, карематом, і сумними очима людини, що повернулась з фронту в бурхливий та майже безтурботний Київ.

Наша розмова «ні про що» з жіночкою вмить припиняється.

Ми починаємо метушливо пропонувати йому все що маємо: банани, цукерки, мінеральну воду, заварну каву, бутерброди.

Він трохи ніяковіє від такого натиску материнської турботи, і я починаю його розпитувати, поки він наспіх влаштовується на верхній полиці:
– Ви у Франківськ їдете?
– Так, я вас не розбуджу раніше, сподіваюсь
– Ви сам з Франківська?
– Так
– Додому, до батьків?
– Мами нажаль вже немає..
– А звідки зараз?
– Біля Краматорська служу. 3 дні в мене на все. Доброї ночі…

Через хвилину він вже спав.
Він спить вже 12 годину.
Може за рік це його найдовший та найсолодший сон? ..

А ми з жіночкою перемигуємось знаками, говоримо пошепки, зокрема, попередивши провідницю, щоб слідкувала за тишею в вагоні.
Моя сусідка з самого ранку вже приготувала йому сніданок, витерла його черевики, замовила порцію кави, щоб не закінчилась на інших пасажирах, і дбайливо чекає коли він проснеться.

Бо її сину теж 28, розповідає.
І він зараз воює під Марʼїнкою.

І їй дуже сильно хочеться, щоб він спав в нормальному ліжку, просто спав цим безпробудним сном молодого парубка. Щоб приїхав додому. Щоб мріяв та будував своє мирне життя.
Вона тихо розповідає про сина.
А сльози душать мене.

За цього хлопчика, який вже втративши маму, ризикував втратити країну, тому готовий втратити за неї своє життя..

За цю добру жінку, як багато жінок сьогодні, кожен день і ніч молиться за свого сина, і за всіх інших синів, що захищають нас на фронті, тому страждає на безсоння …
Сльози стоять в горлі від того, що стала свідком, як цей юнак, був огорнутий уві сні, справжньою маминою турботою

І як одна жінка, чекаючи на свого сина, готова ділитись любовʼю з усіма українськими воїнами
Вона виходить в Моршині.
І під подушкою юнака, який все ще спить, залишає маленьку іконку, яку вона в останній момент витягає з сумочки

– Будь ласка, передайте йому, що зараз всі ми – його мами…❣️❤️

Немає опису світлини.
Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я