Потяг Київ – Костянтинівка.
– Прасипаємся, пасажири! – голосом левітана розвиває тишу вагона провідниця, – слєдующая станция Барвєнкаває. Гатовімся.
– Яка станція? – перепитую.
– Барвєнкаває.
– Може Барвінкове?
– Да нєт, вроді Барвєнкаває.
– Та ні, – кажу. Точно Барвінкове. Журнал Барвінок в дитинстві виписували? Ото на честь села назвали.
– Шутітє?
– Чого б я жартував? І пісня є ще. «Несе Галя воду».
– Тоже пра сєло?
– Про Барвінок. А за ней Іванко як барвінок в’ється…пам’ятаєте.
– Запуталі ви мєня с самага утра. Может ета па рускі так, Барвєнкаває.
– Російською барвінок знаєте як буде? Могильник.
– А, господі.
– Кажу ж все в них через сраку.
– Ладно. Пайду я будіть пасажирав.
– Я думаю ми їх вже всіх побудили.
