Це шапка 13-річного Єлисея із Броварів. А це біла футболка, яку хлопець вдягнув поверх куртки, щоб московити бачили – це мирні люди.
Рашисти розстріляли Єлисея, коли він із мамою та трирічним братиком намагалися вибратися із тоді окупованого села Перемога Баришівського району. Спершу пішки йшли, а потім їхали колоною з п’яти машин. Росіяни точно бачили, що це мирні люди: жінки, діти. Випустили їх. Навіть помахали вслід.
А потім розстріляли колону. Загинуло 7 людей. Серед них – Єлисей. Він лежав на задньому сидінні “як котик, клубочком”. За що їх убили? За те, що хотіли вибратися із пекла, на яке ці скоти перетворили село?
Мама Інна двічі поховала свого сина. Спершу в садку, біля тієї хати в Перемозі, де ховалися від ракет і снарядів. Поховала без священика, без труни і без батька… Тато Єлисея тоді воював на фронті. Ці нелюди навіть не давали віднести тіло хлопчика на цвинтар.
Перепоховали Єлисея на новому кладовищі у Броварах. У закритій труні. Батько так і не бачив тіла. Інна хотіла, щоб він запам’ятав свою дитину живою. Чоловіка відпустили на похорон. Невдовзі він знову повернеться на війну.
Я думала, що звикла до чужого горя і ніби вже трохи загартувалася. Але не могла стримати сліз ні на зйомці, ні перед монітором, коли писала цей сюжет. Мене фізично трусило від люті. Я не знаю, як Інна тримається. Де бере сили. Каже, її дуже підтримує молодший Єгорчик. Витирає сльози мамі й тату і просить не плакати. Йому сказали, що Єлічка на хмаринці.
Сьогодні 40 днів від його загибелі…
Інна каже, що рашисти не заслужили тієї легкої і швидкої смерті, яка їх наздогнала на нашій землі. Їх треба катувати по шматочках. Сильніше, ніж вони мордували наших людей. Погоджуюся з кожним словом!
Будьте прокляті до сьомого коліна, горіть у пеклі, рашисти! Вам не буде прощення ні на цьому, ні на тому світах. Ви відповісте за все. А мордор буде знищено.
(с) Тетяна Наконечна