Замовила додому доставочку. Приходить кур’єр.
– Здравстуйтє.
Просить підписати накладну. А в ній прізвище кур’єра Дивак.
– Божечки, яке ж у вас прізвище прекрасне! – кажу.
– Ага, чудік )) – сміється кур’єр. – В прошлом у мєня билі прєдкі козакі на Січі.
Дивлюся на нього.
– Тобто, ваш прекрасний доблесний предок, козак, який лупив московію і московитів наліво і направо, якого називали побратими-козаки Диваком, а ви його нащадок кажете мовою московії, з якою боровся ваш пра-прадід, що ви чудік?
Тепер дивиться на мене кур’єр.
– Який же ви чудік? – продовжую. – То за порє6ріком чудіки. А в нас горді й незалежні ДИВАКИ!
– Справді, – каже кур’єр після павзи. – Дякую вам. До побачення. Гарного дня!
Дорогі українські “диваки” з подібними історіями, будь ласка, будьте ДИВАКАМИ! Бо це прекрасно! А не якимись там чудіками.
– – – – – – – – – –
Допис не стосується всіх самодостатніх українських Чудиків, які спокон віку були чудиками (можливо, від слова “чудо”) і не перекладають свої прізвища на московський лад.
