Зараз, в 59 років, у мене троє онуків-два сини від старшої дочки і новонароджена дочка від молодшої. У обох моїх дочок чудові чоловіки, вони живуть добре і забезпечують свої сім’ї. Але коли мої дочки виходили заміж, я відразу сказала їм, щоб вони не розраховували на мене в якості доглядальниці для онуків. Я дала зрозуміти, що не збираюся ставати нянею навіть в похилому віці. – У мене є свої справи, і у мене теж є особисте життя. Я почала зустрічатися з чоловіком, і він часто запрошує мене на прогулянки. Я раніше не дозволяла собі ніяких відносин через дочок, всю увагу і час відводила дітям,-сказав я в розмові з подругою, – я багато сил вкладала у виховання дочок, а допомоги від чоловіка не було взагалі ніякої. Я все робила сама.

Тепер хочу жити для себе і навіть в старості радіти життю. Старша дочка нещодавно сказала мені, що хоче піти працювати, але не може знайти няню для молодшого сина. Вона запропонувала мені піти з роботи і доглядати за ним. Я відмовилася, пояснивши це тим, що у мене своє життя і я не можу нести відповідальність за її дітей. Я не дозволяю приводити онуків до мене на ніч і не хочу бути їх нянькою. Я розумію, що моїм дочкам в майбутньому може знадобитися моя допомога, але зараз мені потрібно жити для себе. Моя старша дочка вважає мене поганою бабусею, тому що я не печу млинці, не копаю город і не дбаю про її дітей. Але я думаю, що це егоїстично з її боку очікувати, що я буду робити такі речі. Я хочу вірити, що мої дочки зрозуміють мене з роками і підтримають моє прагнення до миру з ними в старості.

Запис Як мати двох дочок, які зараз одружені і живуть окремо від мене, я завжди любила самотність. Коли чотири роки тому моя друга дочка вийшла заміж і пішла від мене, я відчула велике полегшення. Я стала сама собі домогосподаркою, і сама вирішувала, що готувати, коли і як прибирати і чим займатися у вільний час. Я ніколи не відчувала себе самотньою; завжди знаходжу, чим зайнятися на самоті. Я читаю книги, дивлюся фільми, гуляю або годинами сиджу біля вікна, п’ю чай і думаю про всілякі речі. спершу з'явиться на Звістка.

Російське слово “бодрствовать” на перший погляд здається таким, що не має українського відповідника. Воно означає стан неспання, уважності чи настороженості, особливо вночі або тоді, коли організм прагне відпочинку. glavred.net

Главред розповідає, як передати це поняття правильно українською.

Як перекласти слово “бодрствовать”

24 Канал, посилаючись на Словопедію, зазначає, що в українській мові немає слова, яке б звучало подібно, проте існує кілька варіантів перекладу, які залежать від контексту:

“Не спати”

Це найпряміший і найзрозуміліший варіант. Його використовують, коли йдеться про фізичний стан неспання. Наприклад: “Токіо бодрствует круглосуточно” → “Токіо не спить цілодобово”

“Пильнувати”

Коли важливо не лише не спати, а й бути уважним, стежити за кимось чи чимось, природно сказати “пильнувати”. Це слово має відтінок відповідальності й турботи: “Ти, Симоне, не міг однієї години попильнувати”.

“Чатувати”

У військовому чи охоронному контексті доречним буде “чатувати”. Воно передає стан настороженості й готовності до дії: “Солдати бодрствовали всю ночь” → “Солдати чатували всю ніч”.

“Зорити”

У поетичному чи архаїчному стилі можна зустріти слово “зорити”. Воно використовується для опису духовного неспання чи пошуку сенсу: “Моя душа ніч зорила, шукаючи відповіді”.

“Не всипати”

У народній мові трапляється вираз “не всипати”. Це образне слово, яке означає, що сон не бере, людина не може заснути.

“Чувати”

Слово “чувати” має кілька значень: не спати, пильнувати, а також чути чи слухати. У літературі воно часто використовується для опису материнської турботи чи духовної настороженості: “При тобі ж тут ненька чуває. Спокійно засни”

Де який варіант уживати

У наукових чи офіційних текстах рекомендуємо використовувати “не спати” або “пильнувати”. У художніх творах, поезії чи розмовній мові доречними будуть “зорити”, “чувати” чи “не всипати”.
Читайте більше: https://merezha.co/yak-skzaty-ukrayinskoyu-bodrstvovat-bilshist-navit-ne-zdogaduyetsya

Запис Як сказати українською “бодрствовать”: більшість навіть не здогадується спершу з'явиться на Звістка.

Навіть досвідчені городники іноді стикаються з проблемою: цибуля росте, але головки залишаються дрібними або починають псуватися ще на грядці. Часто причина криється не в погоді, а в нестачі правильного підживлення у потрібний момент. Саме тому багато господарів користуються засобом, що готується за простим рецептом, який передається з покоління в покоління. Це не складне добриво і не дорога хімія, а доступна суміш із кількох інгредієнтів, яка дійсно працює. tsn.ua

Як приготувати підживлення для цибулі

Для приготування потрібно всього три компоненти: гірчичний порошок, тютюновий пил і деревний попіл. Інгредієнти змішують у рівних пропорціях і зберігають у сухому місці. Готову суміш розсипають тонким шаром між рядками цибулі.

Кожен компонент у суміші виконує свою функцію.

Гірчичний порошок покращує мікрофлору ґрунту та частково відлякує шкідників.

Тютюновий пил ефективно захищає від цибулевої мухи та інших комах.

Деревний попіл забезпечує рослину калієм і фосфором, які відповідають за формування великої цибулини.

У поєднанні ці інгредієнти не лише підживлюють, а й захищають рослину, що особливо важливо у період зростання.

Коли і як правильно застосовувати

Найкращий час для використання — коли починає формуватися головка. Саме в цей період цибуля потребує максимум поживних речовин і захисту.

Суміш розсипають по сухому ґрунту, після чого злегка розпушують землю або поливають. Достатньо 1–2 разів за сезон.

Після такого підживлення цибуля не лише збільшується в розмірі, а й стає щільнішою. Вона рідше гниє і значно краще зберігається взимку. Крім того, рослини виглядають здоровішими, а перо довше залишається зеленим і міцним.

Запис Посипте грядку — і цибуля виросте з кулак: рецепт засобу, який передають із покоління в покоління спершу з'явиться на Звістка.

Замок не піддавався. Віра подихала на замерзлу свердловину, відчуваючи, як лютневий вітер кусає щоки. Дивно.

Вона виїжджала всього на два тижні – доглядати матір після того, як та серйозно занедужала, і замок працював справно. Може, Андрій змінив личинку? Але навіщо?

Вона натиснула на дзвінок. За дверима почулися важкі кроки, але відчиняти ніхто не поспішав. Віра переступила з ноги на ногу. Сумка з банками домашнього лечо та в’язаними шкарпетками, які передала мама, відтягувала плече.

Нарешті клацнув засув. Двері прочинилися рівно настільки, щоб випустити смужку світла і запах… чужих духів. Солодкий, нудотний запах, що перебиває рідний аромат дерев’яного будинку.

На порозі стояв Андрій. В одних спортивних штанах, зовсім без сорочки. Він жував яблуко.

– О, повернулася, – байдуже кинув він, не намагаючись пропустити її всередину.

– Андрію, ти чого замкнувся? І чому замок інший? – Віра спробувала посміхнутися, хоч усередині неприємно кольнуло. – Пусти, я змерзла.

– А тобі нічого сюди заходити, Віро, – він смачно хруснув яблуком. – Тут тепер інші люди живуть.

– Які люди? Ти жартуєш? – вона спробувала протиснутися повз нього, але Андрій уперся рукою в одвірок, перегороджуючи шлях.

В глибині коридору майнула жіноча постать у легкому халаті. Віра впізнала його – Андрій дарував їй на минулий Новий рік. Тільки на Вірі він сидів вільно, а цю кралю обтискав так, що шви ледве трималися.

– Котику, хто там? – примхливо промимрила дівчина. – Дує ж!

– Андрію, хто це? – у Віри в горлі застрягла грудка. – Чому вона в моєму одязі?

Андрій зітхнув, як зітхають дорослі, пояснюючи дитині великі істини. Він ступив на ґанок і прикрив за собою двері, відсікаючи тепло.

– Слухай, давай без сцен. Ми з Христиною кохаємо один одного. А ти… ну, ти сама винна. Нудна ти, Віро. Закисла у своїх каструлях.

– До чого тут каструлі? Це мій будинок! Мій, батьківський!

– Був твій, – Андрій ліниво почухав живіт. – Пам’ятаєш, ти генеральну довіреність на мене писала? Рік тому, коли ми проводили газ? Щоб тобі по інстанціях не бігати.

Віра пам’ятала. Нотаріус, задушливий кабінет, лагідний голос чоловіка:

– Підпиши, рідна, я все сам зроблю, тобі не треба буде стояти в чергах.

– І що?

– А те. Продав я хату! Своєму другові. А він мені її подарував. Тож за документами господар тепер я. Одноосібний. І Христину тут зареєстрував. А тебе я виписав учора.

Земля під ногами Віри хитнулася. Небо, сіре, низьке, раптом почало тиснути на плечі нестерпним тягарем.

– Ти не міг… Це ж спадщина від бабусі… Андрію, нам же жити ніде було, коли ми одружилися, я тебе привела сюди…

– Ну, дякую, притулила, – скривився він. – Тільки тепер розклад інший. – Я продав твій будинок, пішла геть! – Ось такий розклад. Речі твої я в гараж зніс, у мішки. Забирай і чеши до мами!

– До мами не можна… У неї здоров’я слабке, вона не витримає такого удару… – прошепотіла Віра, відчуваючи, як по щоках течуть гарячі сльози, миттєво остигаючи на вітрі.

– То твої проблеми! Все, аудієнцію закінчено!

Він розвернувся й увійшов до хати. Двері зачинилися. Ляснув замок.

Віра залишилася стояти на порожньому ґанку. У вікні кухні засвітилося світло. Вона побачила силуети – Андрій обійняв кралю, щось сказав їй, і вони обоє засміялися.

Потім Христина взяла зі столу улюблений кухоль Віри – великий, з намальованим їжачком, – і відпила з нього.

Це стало останньою краплею. Віра не стала стукати. Вона мовчки спустилася з ґанку, дійшла до гаража.

Двері були не зачинені. У кутку валялися чорні мішки для сміття, з яких стирчали рукави її светрів і обкладинки книг.

Вона взяла лише найнеобхідніше. Викликала таксі до міста. Поки їхала, видалила номер Андрія з телефону. Руки тремтіли, але в голові була якась лячна тиша.

Перший тиждень Віра жила у кімнаті відпочинку на вокзалі. Вдень шукала роботу, увечері поверталася на жорстку канапу, що пропахла хлоркою та чужою бідою. Грошей було обмаль – Андрій спустошив і спільний рахунок, пароль від якого знав.

З її дипломом бібліотекаря вакансій не було. Скрізь були потрібні молоді та активні. Віра, якій було тридцять п’ять, під цей опис не підходила.

Порятунок прийшов, звідки не чекали. У черзі за недорогою випічкою вона розговорилася з жінкою у суворому пальті. Та скаржилася комусь телефоном, що в них в елітному пансіонаті знову звільнився кухар.

– Не можуть зварити нормальний бульйон! – обурювалася жінка. – Костянтин Георгійович вимагає прозорий, як сльоза, а вони муть якусь женуть!

Віра, сама від себе не чекаючи, торкнулася її рукава.

– Я можу зварити бульйон. І гарячу випічку приготувати. І дієтичне меню скласти.

Жінка зміряла її поглядом. Віра виглядала стомленою, але одяг був чистим, а погляд – прямим.

– Санітарна книжка є?

– Є, свіжа, для бібліотеки робила.

– Поїхали. Якщо шеф забракує – грошей на зворотний квиток не дам.

Пансіонат «Сосновий бір» був закритим закладом для непростих людей. Високі паркани, охорона, тиша, яку порушував лише шум вікових сосен. Власник, Костянтин Георгійович, був людиною жорсткою, схибленою на якості.

– Ось плита ось курка, ось овочі, – буркнув він, навіть не дивлячись на Віру. – У вас година. Якщо мені не сподобається, вилетите швидше, ніж пробка від ігристого.

Віра видихнула. Кухня була її стихією. Тут вона забувала про зраду чоловіка, про втрачений будинок, про холод вокзалу. Вона впевнено рухалася, руки самі знали, що робити.

За сорок хвилин перед Костянтином Георгійовичем стояла тарілка із золотистим бульйоном, у якому плавали акуратні кружечки моркви та домашня локшина.

Він скуштував ложку. Завмер. Подивився на Віру – вперше уважно, у вічі.

– Другий смак не перебиває першого, – сказав він. – Зелені в міру. Локшина не розварена. Ви прийняті. Випробовувальний термін – місяць. Жити будете у корпусі для персоналу.

Так почалося її нове життя.

Віра працювала, як навіжена. Вона приходила на кухню першою, йшла останньою. Готувала так, наче кожна страва була головною в її житті.

Поступово Костянтин Георгійович почав довіряти їй не тільки каструлі. За пів року вона вже складала меню для важливих гостей, замовляла продукти, сперечалася з постачальниками, які намагалися підсунути другий ґатунок.

Вона змінилася. Схудла, змінила мішкуваті светри на суворі блузки. У голосі з’явилися металеві нотки. Образа від того, що трапилося, не пішла, але загартувалась, перетворившись на холодну броню.

– Віро Миколаївно, – одного разу викликав її до себе шеф. – Ми розширюємося. Відчиняємо новий корпус та ресторан при ньому. Мені потрібний керівник, якому я довіряю, як собі. Впораєшся?

– Впораюся, Костянтине Георгійовичу. Тільки в мене умова.

– Яка?

– Підрядників я вибираю сама. І перевіряю кожен кошторис особисто.

Він посміхнувся у сиві вуса.

– Домовилися.

Минув ще рік. Віра сиділа у своєму кабінеті з видом на сосновий ліс. Перед нею лежав стос заявок від будівельних фірм, які бажають отримати підряд на ремонт старого корпусу. Сума контракту була значною, і охочих набігло чимало.

Секретар Оленка заглянула у двері:

– Віро Миколаївно, там представник фірми «Буд-Люкс» прийшов. Дуже наполегливий. Каже, вони мають найкращу пропозицію за ціною.

– “Буд-Люкс”? – Віра спохмурніла. Назва здалася знайомою. – Нехай заходить.

Двері відчинилися. В кабінет, широко посміхаючись, увійшов Андрій.

Він виглядав… пом’ятим. Дорогий костюм сидів мішкувато, під очима залягли тіні, на обличчі з’явився вираз метушливої запобігливості.

Мабуть, життя з «кралею» виявилося не таким солодким, а бізнес йшов не дуже, раз він особисто бігає за замовниками.

Віра сиділа спиною до вікна, і сонце било йому в очі, заважаючи розгледіти обличчя господарки кабінету.

– Доброго дня! – розв’язно почав Андрій, проходячи до столу. – Радий вітати! Наша фірма готова запропонувати ексклюзивні умови. Ми зробимо ремонт швидко, якісно та…

Він затнувся. Віра трохи повернулася в кріслі, і тінь зійшла з її обличчя.

Андрій завмер із відкритим ротом. Папка з документами випала з його рук і ляснула об підлогу, розсипаючи аркуші.

– Віра? – хрипко видавив він. – Ти?!

– Доброго дня, Андрію Вікторовичу, – холодно відповіла вона, не пропонуючи йому сісти. – Підніміть папери. Ви смітите у моєму кабінеті.

Він повільно, немов уві сні, нахилився, зібрав аркуші. Його руки тремтіли.

– Ти… ти тут підлогу миєш? Папірці перекладаєш? – у його голосі змішалися надія та страх.

– Я тут керівник. І саме я вирішую, хто отримає цей контракт.

Андрій зблід так, що став схожий на свій накрохмалений комірець. Він звалився на стілець, хоча запрошення так і не було.

– Вірка… Ну ти даєш… Піднялася, значить? – Він спробував натягнути на обличчя колишню, “господарську” усмішку, але вона вийшла кривою і жалюгідною.

– Слухай, ну це ж доля! Ми ж не чужі люди! Давай, підпиши мені кошторис. Я тобі відсоток за це дам… добрий! Христинка всі гроші вимотала, мені це замовлення конче потрібне, інакше мені хріново доведеться!

Віра взяла його кошторис. Пробігла очима по рядках.

– Дешева фарба за ціною італійської штукатурки. Лінолеум замість паркету. І завищення обсягів робіт удвічі. Ти не змінюєшся, Андрію. Так само намагаєшся обдурити тих, хто тобі довіряє.

– Та кинь ти! Усі так роблять! – Він подався вперед, заглядаючи їй у вічі. – Віро, ну було й було. Ну, зірвався я тоді з будинком. Хочеш, я ту дівчину вижену? Повернуся до тебе? Ми ж добре жили! Я пробачу тобі все…

– Ти пробачиш? – Віра тихо засміялася. Цей сміх був виразнішим за будь-який крик. – А я ось не пробачу!

– Знаєш чому? Не тому, що ти будинок відібрав. А тому, що ти мене за людину не рахував. Думав, я без тебе пропаду? А я вижила!

Вона натиснула кнопку селектора.

– Охорона? Проведіть громадянина. І внесіть фірму «Буд-Люкс» в чорний список. Щоб на гарматний постріл до наших об’єктів не підпускали!

– Ти не посмієш! – Схопився Андрій. Його обличчя пішло червоними плямами. – Я на тебе управу знайду! Я господарю пожаліюсь!

– Жалійтеся, – спокійно кивнула Віра. – Костянтин Георгійович дуже не любить шахраїв. Особливо тих, хто заощаджує на якості!

До кабінету увійшли два міцні охоронці. Вони чемно, але твердо взяли Андрія під руки.

– Віра! Стривай! Ми ж можемо домовитись! Я будинок поверну… ну, половину! Віро, не губи! – кричав він, поки його тягли до виходу.

Віра не слухала. Вона підійшла до вікна. Бачила, як Андрія вивели на вулицю, як він, знітившись, поплентався до своєї старої машини. Він виглядав маленьким і жалюгідним на тлі величезних сосен.

Телефон на столі брязнув. Надійшло повідомлення від мами:

– Доню, як ти? У мене самопочуття в нормі, випічку приготувала, чекаю на вихідні.

Віра посміхнулася. Вперше за довгий час ця посмішка була легкою та світлою. Вона взяла телефон:

– Скоро буду, мамуль. І не одна. Костянтин Георгійович просився на твої частування, каже, смачніше ніде не куштував.

Вона закрила папку із кошторисом «Буд-Люкса» і кинула її в кошик для паперів. Туди їй і дорога. Як і минулому, в якому їй не знайшлося місця…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!

Запис – Я продав твій будинок, пішла геть! – Ось такий розклад. Речі твої я в гараж зніс, у мішки. Забирай і чеши до мами спершу з'явиться на Звістка.

Канадський стартап Aurea Technologies розробив портативну вітряну турбіну Shine 2.0. У компанії запевняють, що їхній пристрій може стати кращою альтернативою сонячним панелям, пише ECONews.

Відзначається, що Shine 2.0 має компактні розміри. Ця турбіна здатна живити енергією невеликі пристрої, використовуючи для цього лише слабкий вітерець.

Потужність однієї турбіни становить до 50 Вт. Вона має вбудовану батарею, яка зберігає всю накопичену енергію.

У Aurea Technologies розповіли, що Shine 2.0 може поміститися в рюкзак. За допомогою цієї турбіни можна заряджати телефони, ноутбуки, дрони і навіть невеликі електростанції, коли дме вітер.

Як працює вітряна турбіна
У Aurea Technologies поділилися, що Shine 2.0 призначена для установки на наземне кріплення. Турбіна обертається при швидкості вітру від 13 до 45 км/год. Всередині невеликий генератор живить як підключені пристрої, так і внутрішню батарею ємністю 12 000 міліампер-годин, яку можна заздалегідь зарядити вдома або дозарядити в польових умовах.

Shine 2.0 має вбудований контролер заряду, який використовує технологію, відому як відстеження точки максимальної потужності. Цей контролер автоматично регулює налаштування, щоб лопаті продовжували ефективно обертатися при поривах вітру або затишшях.
Турбіна здатна передавати накопичену енергію на інші пристрої через порт USB Type-C з швидкою зарядкою потужністю 75 Вт. Цікаво, що передбачена і зворотна зарядка. Користувачі можуть заряджати внутрішню батарею від розетки перед відключенням від мережі.

Для зручності передбачено мобільний додаток, який дозволяє не тільки керувати налаштуваннями турбіни за допомогою Bluetooth, але і в режимі реального часу стежити за швидкістю вітру, виробленням енергії і станом батареї.

“Shine має одне з найвищих співвідношень потужності до ваги серед усіх порівнянних портативних продуктів на ринку відновлюваної енергії”, – заявила прес-секретар Aurea Technologies Ванесса Фергюсон.

На що здатна ця вітряна турбіна і скільки вона коштує
У Aurea Technologies поділилися, що друга версія їх вітрової турбіни здатна передавати енергію на портативні електростанції через спеціальний адаптер. Завдяки цьому Shine 2.0 може виконувати ту ж роль, що і компактна сонячна панель.
Цю вітряну турбіну позиціонують як оптимальне джерело енергії для людей, які регулярно проводять час у прибережних районах, на широких рівнинах або гірських хребтах, де вітер залишається стабільним. Згідно з технічною документацією, турбіна може генерувати як мінімум слабкий заряд при слабкому вітрі швидкістю близько 13 кілометрів на годину, а потім нарощувати потужність до пікової при більш сильному вітрі.

Нова модель вже доступна для замовлення на платформі Indiegogo за ціною 400 доларів для перших покупців. Планована роздрібна ціна пристрою становить 571 долар.

Вчені розробили нову технологію для отримання сонячної енергії
Раніше група експертів з Корнельського університету розробила принципово нову технологію для отримання сонячної енергії. За словами вчених, технологія HelioSkin фактично залишає в минулому класичні сонячні панелі.

Найбільший плюс HelioSkin полягає в тому, що її можна підігнати під будь-яку форму і прикріпити сонячну панель на будь-якій поверхні. Розробники розповіли, що це ніби нашарування фотоелектричних матеріалів, яке схоже на тканину, яка рівномірно приймає форму будь-якого предмета, що знаходиться під нею.

Запис Кінець сонячним панелям: ця вітряна турбіна здатна працювати навіть вночі та під дощем спершу з'явиться на Звістка.

Мишко натягуючи чобіт, пробурчав:

– Ну і куди ви її стільки саджаєте? Не голодуєте наче. Сьогодні, батько, не можу, в район їду.

Батько хотів сказати щось різкіше, але махнув рукою і вийшов.
На подвір’ї схопив вила і накульгуючи пішов на город.

Анфіса, що перетягла пуховою хусткою хвору спину, поспішила поруч

– Ну що, Миколо, прийдуть діти?

Він гаркнув:

– Ага, чекай. Бери відро і збирай картоплю. Народили п’ятьох, а їм ніколи батькам допомогти. Ворушись, стара. До вечора хоч трохи пройдемо.

А тим часом Ірина, дружина Михайла йому вимовляла:

– Ну, що ви за порода така. Все собі, все поодинці, батькам навіть не допомогти. Сором то який. Були б мої живі, на крилах полетіла б – схлипнула вона.

Михайло обійняв дружину:

– Й справді, негарно вийшло. Живемо ніби й недалеко, збираємось рідко. А давай так зробимо – я на роботі, відгул візьму. А ти обдзвони інших.

Ірина сіла за телефон та відкрила записник.

– Як не можете? Робота? Вона в усіх не закінчується. Відгул беріть. Не соромно, старі надриваються, а їм ліньки п’яту точку підняти. Дітей нема з ким залишити? З собою беріть. На природі все ж краще, ніж з планшетом на дивані. Все чекаємо!

Де вмовляннями, де погрозами, вмовила Ірина всіх.

А тим часом дід Микола сів перепочити.

– Так, Анфісо, мабуть, до снігу ми картоху копати будемо. І навіщо стільки насадили? А ти все “А що як дітям не вистачить”. А де твої діти? Палець об палець ударити не хочуть. А раніше пам’ятаєш? Як гуртом навалимося, до обіду вже все викопано. Ех, були часи…

Анфіса прислухалася:

– Чуєш, діду, під’їхав наче хтось? Сходи, подивися.

Микола пошкандибав у бік воріт. Звідти одразу сміх, крик. Анфіса, тримаючись за хвору спину, пішла на галас.

– Господи! Народу скільки. І діти приїхали та онуки. Радість яка.

– Ну, батьку, показуй де в тебе тут лопати, вила, цебра? – Командував Михайло.

Батько давлячи сльози, грубувато крикнув:

– На місці. Що вже забув?

І почалося. Хтось копає, хтось збирає, хтось картоплю для сушіння під навіс носить. Анфісу до будинку відправили.

Невісточки рукава засукали, нагодувати всіх потім смачно. Але не лежиться Анфісі.

Там покаже, там підкаже. Як без господарського нагляду.
А на городі веселощі.

– А пам’ятаєш, Мишко, ти мені в дитинстві картоплею у чоло запустив? Тримай відповідь – сміється Сергій.

Дід жартівливо бурчить:

– Чого надумали, грати. Самим вже під… років, а вони як пацанята.

Ура! Город викопали, бадилля акуратно в купу склали, картопля під навісом. Час і перекусити.

Накрили великий стіл у дворі. Весело. Дитинство згадують.

Анфіса ні, ні, та сльозу витирає. Хороші діти. Повз односельці проходять. Вітаються ввічливо. Хвалять. Хтось із сумом своїх згадує, давно не приїжджають.

Іринка тихо запитала Мишка:

– Ти що на роботі сказав?

Він обійняв її за плечі:

– Так і сказав, що батькам потрібна допомога. Одразу відпустили, кажуть, батькам допомогти – це святе діло.

За буденними справами не забувайте про батьків, вони іноді соромляться просити або наполягти на допомозі, але завжди будуть раді побути в компанії своїх дітей!

Ставте вподобайки та залишайте коментарі!

Запис Сором якийсь, у всіх уже прибраний город, а у нас як більмо на оці. Ми б і самі. Але в мене артрит прихопив, а матері спину скрутило спершу з'явиться на Звістка.

Та для співака все почалось зі Львова. Саме у цьому місці він народився, захопився танцями й став учасником модерн-балету “Життя”. Згодом пішов навчатись на журналіста у Львівському університеті, а далі робив перші крок у світ популярності. 24 Канал розповість, як розвивалась кар’єра Козловського, хто його обраниця та як звільнився зі служби у війську.

Кар’єра Віталія Козловського
Одного разу юний Віталій прийшов на шоу “Караоке на Майдані”, де став переможцем. Завдяки такому розвитку подій – опинився у проєкті “Шанс”, де також посів перше місце.

Поступово зав’язувалась співпраця з продюсером Ігорем Кондратюком. У 2004 році Козловський поїхав на “Нову хвилю”, а у 2006 став призером “Танців із зірками”.

Упродовж кар’єри змінювався і стиль артиста. Спершу у нього було довге волосся й борідка, згодом стрижка змінилась, а зараз виконавець взагалі віддає перевагу коротким зачіскам, однак не зраджує бороді.

У 2010 році Віталій потрапив на Нацвідбір на Євробачення, однак програв. У 2017 році історія повторилась.

Розв’язка конфлікту з Ігорем Кондратюком
Усім відомо, що приблизно 10 років Кондратюк продюсував Козловського. Та співак захотів далі працювати сам.

Розірвавши контракт, Віталій не мав права виконувати пісні, які були створені у співпраці з Кондратюком, адже авторські права належали продюсеру, а саме – “Українській музичній видавничій групі”.

Та співак все ж наважився піти проти правил, через що отримав позов до суду. Від так, артиста зобов’язали виплатити чималу суму грошей.

Кондратюк відверто казав, що борг пробачати не збирається. Та у 2025 році співак нарешті попрощався з боргом і став “вільною пташкою”.
Але, слава Богу, до Козловського повернувся розум. Вирішив розрахуватися – і добре. І перепросити, що взагалі створив цю ідіотську ситуацію. Тема закрита, я не хочу про неї й про нього більше говорити,
– сказав Ігор Кондратюк.

Чоловік додав, що за ці роки міг продати пісні комусь іншому, але повернув їх Козловському. Тепер же Ігор радіє тому, що ця на цій конфліктній ситуації вдалося нарешті поставити крапку.

Нагадаємо, що Віталій Козловський випустив українську версію хіта “Пінаколада” після 13 років мовчання.

Згодом артист розповів, щоб сплатити борг, він продав батьківську квартиру й позичив ще частину грошей (до слова, виплачена сума Кондратюку не перевищує 200 тисяч доларів).

Я продав батьківську квартиру, і цих грошей не вистачало. Це не всі гроші, це лише частина. Мені допоміг кум. Уже потім, коли ми все вирішили, я повернув куму борги,
– пригадав співак.

Чому Козловський не в ЗСУ?
Спершу він долучився до бригади Національної гвардії України “Рубіж” та служив на Донбасі у підрозділі артилерії. Козловський згадував, що одного разу ледь не загинув на фронті. Це сталося наприкінці листопада 2023 року, коли їхні з побратимами позиції обстрілювали окупанти протягом 3 годин.

За якийсь час його перевели до іншого підрозділу, який дислокується в Києві. Згодом він став служити у Національному президентському оркестрі на посаді водія.

Навесні 2024 Козловський почав служити у 22 окремій механізованій бригаді ЗСУ. Він проходив службу на Сумщині, згодом почав займатися патронатною службою.

У вересні 2025 року публіці стало відомо, що наприкінці червня співака звільнили в запас за сімейними обставинами.

Звільнений у запас через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з-поміж осіб з інвалідністю I чи II групи. Справи та посаду здав,
– зазначили у Сухопутних військах.

Командування також не підтвердило, що Віталій здійснює патронатну службу, однак пресслужба співака запевняла, що він здійснює патронатну службу від благодійного фонду “Промінь допомоги” 22 ОМБр.
Днями журналістка проєкту “Тур зірками” поцікавилась в артиста, чи може він розставити всі крапки над “і” у питанні зі своєю службою у війську, та чому його звільнили у запас.

Я обов’язково розкажу цю історію, коли завершиться війна: що було, де я був. Але я точно можу сказати, що був і в артилерії, і музикантом, і інші у мене були зобов’язання. Після війни я розкажу цю історію повністю для того, щоб картина була зрозумілою для всіх,
– відповів Козловський.

Особисте життя
У березні 2024 року стало відомо, що співак одружився. Про такий поворот подій у житті Віталія не знали навіть близькі люди.

Ми нікому нічого не сказали й поїхали розписуватися. Вчасно не виїхали, бо був сильний ракетний обстріл, РАЦС закрився, час змістився. Ми лягли ще доспати, тривогу скасували. З РАЦСу почали телефонувати й ми врешті зібрались бігом і поїхали сонні,
– розповіла дружина артиста.

Обручки пара обирала вже після розпису. Й тоді зробили фото і поділились з рідними новиною.

Завершився цей день святковою вечерею з друзями, які навіть не знали для чого їх запросили.

У тому ж 2024 році у пари народився син Оскар. Віталій навіть був присутнім на пологах, хоча спершу цього не хотів.

Де зараз Віталій Козловський?
Разом із родиною співак живе та працює в Україні. Він уже виступив з чималою кількістю концертів, а на березень та квітень анонсував концерти містами країни.

А 26 вересня має виступити у Палаці “Україна

Запис Віталію Козловському – 41: де зараз співак, який покинув службу в ЗСУ спершу з'явиться на Звістка.

Скумбрія «7 хвилин» — це ідеальний рецепт для тих, хто цінує свій час, але не готовий відмовлятися від домашніх делікатесів. Риба виходить настільки ніжною та ароматною, що її часто починають куштувати ще гарячою, хоча в охолодженому вигляді вона смакує найкраще.

Що знадобиться для приготування саумбрії
Для однієї великої скумбрії вам знадобляться прості інгредієнти, які зазвичай є на кожній кухні:

Скумбрія — 1 шт.
Цибуля — 2–3 шт.
Вода — 250 мл
Оцет (6%) — 100 мл
Олія — 50 мл
Сіль — 1 ст. л.
Цукор — 2 ст. л.
Коріандр — 1 ч. л.
Паприка копчена — 1 ч. л.
Суміш перців — 0,5 ч. л.
Орегано — 0,25 ч. л. (або дрібка)
Як приготувати скумбрію
Приготування займає мінімум зусиль, якщо риба вже розморожена та очищена.

Наріжте цибулю тонкими півкільцями і викладіть товстим шаром на дно сотейника або невеликої каструлі. Скумбрію розберіть на порційні шматочки (стейки) і викладіть зверху на цибулеву «подушку». Кістки видаляти не потрібно — вони додадуть навару маринаду.
В окремій ємності змішайте воду з оцтом, додайте сіль, цукор та всі підготовлені спеції. Ретельно перемішайте, щоб сухі інгредієнти розчинилися, і залийте цією сумішшю рибу.

Запис Маринована скумбрія за 7 хвилин: так смачно рибу ще ніхто не готував спершу з'явиться на Звістка.

Як його розраховують?

Пенсійний стаж розраховується на основі щомісячних страхових внесків, що перераховуються до Пенсійного фонду України. Кожен місяць зараховується до страхового стажу, якщо було сплачено мінімальний необхідний внесок. Роботодавці несуть відповідальність за відрахування та перерахування соціальних внесків із заробітної плати працівників. Самозайняті особи повинні сплачувати внески самостійно. Якщо необхідний мінімальний внесок за певний місяць не сплачено, цей місяць може бути зарахований лише частково або взагалі не зарахований, залежно від сплаченої суми.

За певних умов до пенсійного стажу можуть бути включені також деякі періоди, протягом яких особа не працювала. Наприклад, час, проведений у декретній відпустці, на військовій службі або в статусі зареєстрованого безробітного, може бути зарахований до страхового стажу, якщо внески були сплачені або зараховані державою. Ці правила встановлені пенсійним законодавством і можуть змінюватися в результаті реформ. У випадках, якщо частина цих періодів не була зарахована до пенсійного стажу, краще звернутися до пенсійних юристів advokat-pensiya.com.ua.

Коли і як розраховується пенсійний стаж

Пенсійний стаж розраховується, коли особа подає заяву на пенсію. На цьому етапі Пенсійний фонд перевіряє трудову біографію заявника, записи про внески та підтверджуючі документи. Щодо зайнятості після впровадження електронних систем обліку, дані про внески зазвичай перевіряються через централізовані бази даних. Щодо попередніх періодів, особливо до впровадження цифрових систем, особам може знадобитися надати трудові книжки, трудові книги або архівні довідки для підтвердження стажу роботи.

Загальна кількість зарахованих років визначає право на вихід на пенсію у встановленому законом пенсійному віці. Українське законодавство встановлює мінімальний строк страхування для отримання повної пенсії за віком. Якщо особа не відповідає вимогам щодо необхідної кількості років, вихід на пенсію може бути відстрочений або може бути призначена зменшена пенсія. Чим довший пенсійний стаж, тим вищий коефіцієнт, що використовується для розрахунку розміру пенсії.

Розрахунок також враховує середній застрахований заробіток протягом зарахованого періоду. Формула пенсії поєднує тривалість страхового стажу з індивідуальним коефіцієнтом заробітної плати відносно середніх показників по країні. Отже, на остаточний розмір виплати впливають як тривалість, так і рівень внесків.

Запис Особливості розрахунку пенсійного стажу спершу з'явиться на Звістка.

Лелеки дуже чутливі до змін клімату. Перед початком зими вони збираються у зграї та покидають Україну. Однак з приходом першого тепла птахи знову вирушають в дорогу, але вже додому.

Главред вирішив розібратися, чому навесні повертаються лелеки.

Як відбувається переліт лелек
Автор каналу “Характерник” у своєму відео на YouTube розповів, що лелеки вже вилетіли з Африки додому, до України.

За його словами, їхня довга подорож розпочинається наприкінці лютого, коли над саванами з’являються теплі повітряні потоки, що піднімають птахів високо в небо.

“Попереду тисячі кілометрів, вони пролітають через Близький Схід, оминають Середземне море і рухаються сушею”, – йдеться у відео.

Чоловік зауважив, що лелеки не летять над водою, їм потрібні теплі висхідні потоки повітря, які утворюються лише над землею.

Коли лелеки повернуться в Україну
Автор відео говорить, що за день лелеки можуть долати 200-300 кілометрів.
“Але цей шлях не швидкий, із зупинками на відпочинок і пошук їжі, він триває близько місяця”, – додав він.

Так, вже наприкінці березня, у квітні перші лелеки з’являються в Україні. Вони повертаються до тих самих гнізд, де народилися.

“І саме тому вони повертаються додому, бо їхній дім тут. Тут вони створюють нові пари, відновлюють старі гнізда. І дають життя новому поколінню”, – підсумував чоловік.

Запис Чому після зими лелеки завжди повертаються в Україну: відповідь мало хто знає спершу з'явиться на Звістка.