Ми ще тут, вони вже у небі. Супроводжуємо їх щемливим поглядом у світ ангелів і святих.
Багато праведників теж полишали землю при цілком трагічних обставинах.
Пригортаємо Вас, незнані для багатьох друзі…
Господи, скріпи батька. Таке приходить лише до сильних…
Вдивляюсь у цю теплу світлину і важко стримувати емоції.
Що це: химера долі, жорстокий фатум, невблаганність невідворотнього, незбагненність Божих шляхів. Напевно нічого з цього… Це просто зла воля людей, або скоріше нелюдів.
Перед обличчям пекучого болю пророки у лементі часто кидали порох землі у безмовне небо.
Можливо для того аби врешті пробудити Боже мовчання.
Так і хочеться побути трохи у ролі пророка, але не щоби кидати порох в небеса, а щоби на мить прозорливо привідчинити таємницю того, коли Він нарешті зупинить це жорстоке безумство…
А ви, усміхнені друзі, летіть у світ кращий і станьте ангелами України перед престолом мовчазного Бога!
Ієpoмoнax УГКЦ Лукa Миxaйлoвич
