Коли я вийшла заміж я не знала, що мене чекає. Я сама все своє свідоме життя прожила в місті, мріяла що зустріч такого ж хлопця з міста, а знайшла з села.
Під час нашої першої поїздки в село мене змусили доїти козу, а потім ще й насварили за те, що я не вмію цього робити. Далі був сінокіс, де я теж нічого не зуміла зробити. Коли ми одружилися я не до кінця розуміла, що мене чекає, що означає мати таких родичів.
Кожен свій приїзд я вислуховую лекцію, що повинна вже подумати про дитину, що мені вже час давно, а мені 23 роки і зараз я мрію хоча б встати на ноги. Кожні вихідні, особливо влітку нас змушують приїжджати в село і допомагати, при цьому від села нам нічого не дістається. Крім цього ми чуємо осуд, що живемо неправильно, в родині чоловік повинен працювати, а дружина сидіти з дітьми.
У нашому випадку ми працюємо разом: я в банку, чоловік в охороні. Крім цього ми обоє займаємося в спортзалі і коли я виставляю фото в соціальні мережі, мені починають написувать родичі чоловіка, невже мені не соромно перед чоловіком, я не маю жодних прав і повинна бути за чоловіком, сидіти і мовчати в ганчірочку.
Зараз дійшло до того, що мене засуджують і ненавидять майже всі родичі чоловіка, вони в обличчя посміхаються, а за говорять про мене таке, що я мало не пропаща. Не знаю як тепер їздити в село і як дивитися цим людям в очі, як би вчинили ви?
