У мого Остапа дуже велика родина. Троє старших братів, їх жінки. Потім батьки, дві тітки зі сторони свекрухи Ольги Михайлівни та дядько зі сторони свекра Павла Олексійовича. Ну і племінники, двоюрідні сестри та брати, похресники. Кожна гостина перетворюється на балаган. А скільки ті родичі жеруть…Вибачте, ну вони точно не їдять, а просто жеруть. Кожному треба окремо готувати салати, бо той не любить солений, той не любить пісне і так далі.
Я сама люблю приймати гостей. Влітку ми купили готовий будинок у Сокільниках, типу район з котеджами. Тут у нас є місце для мангала, велика тераска з столом та кріслами, качелі на дворі. Місця море, наші дітки бавляться та бігають. А дорослі собі на літній кухні розважаються.
Ну і от родичі Остапа знали про будиночок, бо ми їх у липні запрошували на новосілля. Рахуйте, три брати і їх жінки (вже 6 людей), свекри (2), тітки з чоловіками (4), дядько та жінка (2). Тільки дорослих вийшло тоді 14 (тільки сторона Остапа). Я всю ніч потім мила посуд та прибирала після тих гуляк. Ще й місця не вистачало і я мала просити у сусідів позичити тарілки та склянки.
Відсвяткували ми новосілля. А через тиждень, якраз у суботу приїхала свекруха зі своїми сестрами:
– Ой, а ми до вас на шашлики. Ти так смачно того разу м’ясо замаринувала.
Знаєте, якби ще родичі приїздили хоча б з якимось набором продуктів – то я не заперечувала. А так вони і жерти, і пили все наше. А ви спробуйте прогодувати голодних родичів, коли вони і шашлики хочуть, і салати, якісь нарізки та випити.
Я вже раз натякала свекрам, що не дуже сильно хочу бачити родичів у гостях:
– Ну це ж наша традиція!
– Ага, ну тоді чого ви до себе їх не запрошуєте?
– А куди я їх у двокімнатній квартирі розміщу? Аби гості ще на люстру лізли?
– Ну не знаю, тоді купуйте собі такий маєток, як у Януковича.
Все зводилося до того, що я просто погана господиня і дуже скупа людина, раз не хочу гостей приймати. Але ж ніхто не рахував, скільки коштує таке задоволення. І поки інші собі на сонечку обжираються, я бігаю туди-сюди.
Чи то іменини, якесь церковне свято або ж навіть 1 вересня – родичі валили до нас, як прокажені.
І от минулої п’ятниці свекруха сказала, що в суботу приїде дядько з Дніпра, на декілька днів. І заїдуть до нас на шашлики, поки ще погода нормальна. Тоді вже мій Остап вирішив поставити маму на місце:
– Слухай, нехай дядько у вас погостює. Бо моя жінка наче та Попелюшка бігає туди-сюди. Покажеш їм Львів, у якісь кафе підете.
– Ага, аби я дядька у якийсь генделик завела? Ще що вигадаєш?
– А ми що? Безкоштовний ресторан? Дістало так їх водити, наче тут прохідний двір. Хоча б раз сама купила м’ясо на шашлики чи помідори до салату!
Ось так Остап розсварився з мамою. Мало того, наступного ранку зателефонувала свекруха та сказала, що саме через мене її родич мав здати квитки і не може приїхати до Львова.
Я не розумію одного – що це за мода така в родичів пішла? Чому от всі гадають, що от просто це наш священний обов’язок їх приймати у гостях. Може, я їх терпіти навіть не можу?
Чи варто мені підкинути їм проносне, аби точно дорогу до моєї хати забули?
