Минулої суботи у мого чоловіка було свято – зустріч однокласників, 20 років. І казали, аби всі приходили парочками. Ресторан, до речі, був не з дешевих, то ж треба за своє місце заплатити, а ще покликати вчителів, класного керівника, директорку.
Ну і мені не залишилося нічого на якусь нову сукню чи туфлі. Добре, що кума принесла мені гарну блузку, допомогла зробити макіяж та гарну зачіску.
І я знала, що до ресторану прийде Ліля – колишня дівчина мого Владислава. Вони зустрічалися з 9 по 11 класи, але на випускному Ліля його кинула. Бо вже тоді знайшла вигіднішого кавалера – паралельник Сашко. Його батьки бізнесмени, відповідно, мають товсті гаманці.
Я не виглядала ошатною красунею у ресторані, просто скромна блузка та штани. Деякі однокласниці Владислава навіть у солярій йшли, видно, що готувалися заздалегідь до святкування. Хтось розповідав про подорожі закордон, хтось про військову службу чи власний бізнес.
Ну і от заходить у ресторан Ліля. Така королева, що словами не передати! Червона сукня, яка підкреслювала її вузьку талію. Шуба, видно, що дуже дорогий подарунок. Помада та макіяж яскравий. Ще й золоті прикраси – кольє, кольца, браслети та годинник. Наче для такого свята ювелірний салон пограбувала.
У Владислава аж ротяка відкрилася. Ліля ще й так показово з ним обійнялася, попросила подругу, яка сиділа біля Влада, відсунутися на інше місце, бо вона “сумувала за старим товаришем”. Тоді чоловік так захопився своєю колишньою пасією, що навіть забув про мене, його дружину!
– Ой, а це хто? Якась з паралелі? – підморгує Ліля та показує пальцем на мене.
– А ні, то моя жінка.
– Жінка? Аха-ха, бачу, в тебе смак трішки змінився на нормальних жінок.
Мені стало так боляче, що хотіла взяти келих шампанського та пролити тій нахабі на голову. Однак, стрималася. Розуміла, що таким вчинком тільки себе та чоловіка осоромлю в очах однокласників.
А Вадим поводився так, наче холостяк у розквіті сил. Пив з Лілею на брудершафт, запрошував на танець, грав у “хустинки”. Її чоловік, Олександр, постійно був зайнятий дзвінками по роботі, тому не помічав таку розпусну поведінку.
Тільки ввечері до мене підійшла одна дівчина, Ліда, однокласниця:
– Ви не звертайте уваги на Лільку. Вона ще зі школи така була вертихвістка.
– Просто не дуже приємно, бо…
– Завтра вона взагалі забуде. І ви також забудете. Ну сталася така прикра ситуація, з ким не буває?
Ми викликали рано таксі, аби встигнути до комендантської. Вадим ще довго не хотів їхати додому. Бачте, не натанцювався зі своєю пасією. Олександр мене на прощання обійняв та прошепотів на вухо “вибачте за Лілю, вона трохи ще незріла людина”.
Зранку в неділю я зібрала всі речі чоловіка у валізку та виставила його за двері. Вадим навіть не встиг прокинутися та мало тямив, що ж то відбувається. Декілька хвилин стукав у двері, просився додому, але я не відчиняла. А потім він сам розвернувся та поїхав до своєї мами.
Я навіть не знаю, чи хочу тепер з ним далі жити. Не довіряю йому. От замерехтіла на фоні Ліля – все, він одразу їй під спідницю лізе.
Де є гарантія, що він мене не проміняє на якусь коханку? Як йому далі довіряти?
