Я прожила з Михайлом 20 років у щасливому шлюбі. Хоча… Це я вважала, що у нас було все так добре і гарно. Є донька, дім над головою, повага, кохання.
Михайло нормально заробляв, нам вистачало і на прожиття, і на розваги і на те, аби доньці дати гарне майбутнє.
Але декілька місяців тому чоловік прийшов після роботи додому. Не привітався, не обіймав, а одразу пішов у нашу спальню та дістав валізу.
– Ти кудись їдеш? У тебе відрядження?
– Ні. Я йду від тебе, вибач.
– Що?
– Ну не можу я більше жити з тобою, чесно. Всі дні такі не цікаві, сірі. Нудно! А Ліда не така, з нею дуже весело, цікаво.
Я не стала кидатися йому в ноги, просити залишитися. Просто мовчки зняла обручку та поставила на стіл. Але пішла у ванну, аби Михайло не бачив моїх сліз. Ні, я жінка горда та не буду за ним бігати. Якщо він вибрав молоду коханку – то нехай котиться до неї під три чорти.
Тільки от на душі було дуже погано. Ніби на мене вилили цистерну багнюки та ще й посміялися.
Я тоді одразу покликала до себе подруг і дістала весь арсенал вина. Добре, що донька Аліна навчається у польщі та не бачила цієї сімейної мелодрами.
– Плюнь ти на нього! Теж мені Дон Жуан в панталонах.
– Повір, ще сам приповзе до тебе і ноги цілуватиме. Але ти не піддавайся, не ведися на його порожні обіцянки!
– Але ми разом 20 років прожили…
– Та хоть 50! Все, дорогенька, у тебе новий етап у житті почався.
Аліні я сказала, що у нас з батьком просто трохи складний період у житті та ми вирішили пожити окремо. Ну не буду я доньці казати про коханку, аби вона ще там у Польщі не плакала. Навіщо травмувати дитину?
Перший місяць мені дійсно було важко. Я вже навіть дійшла до ручки та вирішила звернутися до одної ворожки. Поїхала у якесь далеке село, взяла з собою фотографії чоловіка, його деякі речі.
– То вона його причарувала. Та молодиця. Треба декілька сеансів, аби повернути чоловіка додому – бубоніла під носа та стара.
Я витратила на її ворожіння досить кругленьку суму грошей. Але ніякого результату взагалі не було.
Тоді я вирішилася дійсно дослухатися до порад подруг та почати жити у своє задоволення. Перше, що зробила – знайшла нову роботу. Мене взяли менеджером в одну гарну компанію з виробництва меблів. Там я познайомилася з хорошими та привітними колегами, ми часто виходили в обід на каву, десь прогулятися.
Потім побачила оголошення у автобусі, що триває набір у клуб східних танців. Я ризикнула та записалася у групу. І мені просто от словами не передати, як це подобається! Зі мною ще ходять жіночки різного віку, такі привітні. Завдяки таким танцям я трохи схудла на 5 кілограмів за місяць.
Знаєте, мені навіть зараз виключення світла не страшні, бо я знайшла ще одне хобі. Малюю картини за номерами, вони продаються у кожному магазині з канцтоварами. Запалюю собі свічку чи гірлянду, на крайній випадок – ліхтарик на телефоні, дістаю фарби і починаю малювати. Для мене це немов медитація.
Під час новорічної відпустки вирішила передивитися модний серіал – Дім драконів. Дуже цікавий сюжет, я навіть спати не хотіла йти.
8 січня я була вдома, відпочивала. І тут у двері хтось постукав. Я гадала, що це прийшли мої подруги та навіть не подивилася у вічко
– Привіт, Олю, – тихо сказав Михайло. Він навіть не дивився мені в очі.
– Привіт, а ти чого прийшов?
– А я там, цей, там у спальні забув дещо. Можна забрати?
– Проходь.
Чоловік щось довго товкся біля шафи, зазирав у кожну шухляду.
– А ти там готувала пампушки? З халвою та маком?
– Так, на Різдво вирішила трішки зробити.
– Ех, це були мої улюблені пампушки. А це ти новий серіал дивишся? Про який я колись тобі розповідав?
– Так, Дім драконів. Залишилася одна серія до фіналу і все. Буду щось інше шукати для перегляду.
Тоді Михайло просто впав на коліна та почав плакати:
– Олечко, кохана, будь ласка, вибач мене! Я тоді зробив помилку! Я такий довбень, що пішов від тебе. Мені тебе так не вистачає.
– Але ж ти казав, що зі мною нудно.
– З тобою не нудно, з тобою затишно, спокійно. Бо та мігера з мене вже всі соки випила. Я так більше не можу. Будь ласка, я хочу повернутися! Я жалію, що тоді проміняв таку жінку на ту відьму.
Мені з одного боку було дуже шкода чоловіка. Адже він плакав, просив вибачення.
Але з іншого… Він ж сам вирішив піти від мене до коханки.
Словом, я це пишу, адже хочу почути від вас нормальної поради. Мені вірити чоловікові чи ні? Просто я не хочу знову через нього плакати та страждати.
Однак, дуже хочу, аби він повернувся. Адже мені так не вистачає Михайла, я почуваюся неповноцінною жінкою без нього.
