Ми з чоловіком довго мріяли про дитину. Та нічого не виходило. Вже й до лікарів звертались, все марно, хоча зі здоров’ям наче й все гаразд. Причину ніхто не розумів. І тоді якось моя бабуся сказала, що треба вивчити молитву Святої Параскеви і повторювати її щодня від щирого серця.
Я нікому цього не розповідала, та заприсяглася, що як завагітнію і народжу дівчинку неодмінно назву її Параскевою. І ви лишень уявіть – так воно й сталося. Не минуло й місяця, як я зрозуміла, що вагітна, просто відчула це. А згодом ще й УЗД показало, що в нас буде саме дівчинка.
До кінця терміну я нікому не зізнавалась, що вже маю ім’я для дитини. Усі довкола мені не давали проходу пропонуючи різні варіанти. І лишень народивши я сказала, що буде в мене Параска. Як на мене, це чудове давнє українське ім’я. Чоловік сприйняв це нормально, а от свекруха змиритися не могла.
– Ти ж дитині життя зіпсуєш! Вона тобі ніколи цього не пробачить!
– Я так не вважаю!
– Та назви онуку Катрею, або Марією чи Людою. Як завгодно, вже краще буде.
– Я все вирішила!
– Та наче геть здуріла, пошкодуєш потім!
– Як донька виросте і схоче, то змінить ім’я на яке забажає.
Я думала, що свекруха заспокоїться, та вона заявила, що на хрестини не прийде, а усім родичам і знайомим каже, що онуку Маша звати.
– Нащо ж ви таке вигадуєте. Вона ж Параскева.
– А мені соромно це казати. Я так онуку не називатиму, буде Марія.
Як боротися з цією жінкою я не знаю. А у вас були схожі ситуації? Порадьте, як мені бути?
