Я дуже здивувалась, коли якось на вечір задзвонив телефон. Це була Зоя Іванівна, мама мого колишнього.
– Не хочете до мене приїхати, я так давно онуків не бачила.
– Добре, на вихідних будемо!
Зараз ми вкрай рідко їздимо в село. Після розлучення Миколою мені просто не хотілося це робити. Він покинув мене з дітьми та втік за кордон з іншою жінкою. Зовсім не допомагає фінансово, і навіть не дзвонить. Мені дуже важко через це. Можливо, я трохи звинувачувала в усьому, що трапилось, свекруху. Думала, що вона могла його зупинити. Саме тому не дуже хотіла спілкуватися.
Та зараз я подумала, що діти скучили за бабусею і краще все ж поїхати.
Все було чудово, ми багато говорили. А тоді приїхала Таня, сестра мого чоловіка. Ми ніколи особливо не ладнали. Після розлучення вона мені навіть не подзвонила підтримати.

І ось ми всі сиділи й спокійно спілкувались. А коли я зібралася їхати, Зоя Іванівна раптом сказала.
– Зачекайте, чоловік вас відвезе. Ми там завантажили в його автівку картоплю, моркву, буряки і ще всіляку городину. Вам на зиму має вистачити.
– Ой, не треба було!
– Чекай, ще дещо – ось трохи грошей, купиш дітям зимовий одяг новий.
Я почервоніла, не знала, що казати. Та втрутилася Таня:
– Як ти можеш допомагати чужій людині, а не рідній донечці?
– Вона не чужа, а мати наших онуків, котру покинув мій син!
– І що? Сама винна. Мені теж даси овочі і гроші? Чи моїм дітям зимовий одяг не потрібен?
– Перестань, у тебе інша ситуація.
– Нічого не інша! Це не чесно!
Таня кричала, як мала дитина. А я була ладна крізь землю провалитися.
– Нічого нам не треба, впораємось! – сказала я і почала збиратися.
– Не вигадуй, бери.
Свекор відвіз нас у місто. А Таня на вечір написала, що я аферистка і намагаюсь витягти з її батьків гроші. І скажіть, що я маю робити в такій ситуації? Невже відмовлятись від допомоги, котра мені так потрібна?