Це вже був практично вечір, я так засумувала за коханим, що зайшла до нього в кабінет й вирішила почекати там. Спостерігала, як він підписував якісь документи та звіряв все в комп’ютері. Раптово у нього на столі увімкнулася електронна рамка, на якій замиготіли різноманітні фото — раніше я цієї речі не бачила. На фото був зображений його син, який якраз ішов в школу на перше вересня, потім з’явилося фото дружини, яка обіймає свого чоловіка на фоні морських хвиль.
Тоді я побачила її вперше. Я сиділа прикута до крісла й не могла й промовити і слова. Попри те, що вона брюнетка з короткою стрижкою, а у мене довге біле волосся, ми були надзвичайно схожі: вона трішки старша, однак також має ямочки на щоках, а ще зморшки навколо очей під час посмішки. Ця жінка обіймала мого коханого, і в її погляді я зрозуміла, що вона дійсно кохає його. Ми двоє кохали цього чоловіка. Я неодноразово намагалася покінчити з цими стосунками, втекти від нього, однак мені просто не вистачало мужності. Він бачив моє бажання поставити крапку, покінчити з цим всім, й тоді одразу шептав про те, як він мене кохає…
Його дружину і сина я завжди сприймала, як якусь формальність, адже він говорив, що більше не кохає її, що вони навіть сплять в різних кімнатах. Однак з цих світлин на мене дивилися живі люди, син і дружина, для яких мій коханий є цілим світом. Мене охопила злість до цього чоловіка, який закрутив бермудський трикутник. Ці думки полонили мене, а світлини в рамці продовжували змінюватися й миготіти. На них — дійсно щаслива сім’я, як він смів так обманювати мене.
Мені стало неприємно, й очі наповнилися сльозами.
– Тобі щось треба? – промовив Юра, але при цьому продовжував переглядати документи.
Я мовчки вийшла з його кабінету й тоді поїхала додому. Декілька днів не могла прийти до тями, плакала, вимкнула телефон. Сказала собі, що досить такого приниження. Прийшов кінець цій любові.
***
Мої почуття просто оніміли, і от з таким станом душі через тиждень я ішла на виставку. Я чекала на рейс в аеропорту Парижа, а там завжди натовп. Я дивилася на сотні чоловіків, які поспішали, пили каву, строчили смс на ходу, базікали і мовчали.
В цей момент до мене прийшла думка: «Невже я не зможу знайти кращого? У світі проживає мільярди різних цікавих чоловіків, які дійсно можуть мене ощасливити. Хіба моє життя варте того, щоб я вчепилася за одного одруженого й взагалі його не відпускала?».
І нехай, будь ласка, він буде самотній або розлучений!
***
Пройшло ще два дні, як в одному з павільйонів Лондона я познайомилася зі своїм майбутнім коханням. Це був австрієць, рудоволосий, дуже веселий, а головне — неодружений. Пройшло вже 9 років, ми з ним одружилися, зараз проживаємо в Україні та виховуємо двох руденьких синочків.
Я дійсно щаслива, оскільки маю власну сім’ю.
Що ж може бути краще?
