Як тільки почалася війна, то я виїхала з Харкова до Дрездена, тут живе моя кума, хрещена мама синочка Павлика. Якби не допомога Ані, то я би пропала на цьому світі.
Вона допомогла знайти для Павлика школу з українськими вчителями-волонтерами. Мене влаштувала на роботу, сортую продукти та одяг та складах. Ну і отримую виплати, як біженка.
В Україні залишилася моя мама. Вона живе в Івано-франківській області, там же набагато спокійніше, ніж у тому Харкові, прильотів майже нема. Вона навідріз відмовилася тоді їхати зі мною закордон.
Однак, зараз мама змінила свою думку.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Щоразу, як телефоную у Скайпі, то тема одна – а коли ж я її заберу в Німеччину:
– Доню, я вже на ті копійки жити не можу. Тобі добре, в Європу вирвалася з цієї діри.
– Мамо, я тут не відпочиваю, а важко працюю. Ти вже, певно, наслухалася якихось казочок про цю Європу та повірила?
– Ти мене саму покинула, а тепер ще й огризаєшся.
Мама думає, що я тут живу, наче принцеса в казці. Однак, бути заробітчанкою в Німеччині вкрай важко. На роботі з 9 ранку по 9-10 вечора, весь час бігаю по холодному цеху та сортую важкі речі. Навіть влітку одягала курточку, щоб не промерзнути.
Живемо ми в невеличкій квартирці-гуртожитку. Кімнатка невеличка, 2 ліжка та стіл. Ну і комодик на 2 шафки для одягу. Куди я ще маму помістити маю? На коврик під дверима?
Мені самій ледь вистачає грошей, аби заплатити за житло, купити продукти та одяг для Павлика. У моєї мами діабет, їй потрібні ліки, які тут дуже дорогі. Мама ще й німецьку мову взагалі не знає. Та борони Боже вийде з квартири і десь загубиться. Навіть не пояснить перехожим, які дійти додому.
У мами там велика хата, господарка, отримує пенсію. Ну кидати все це добро і переїхати у чужу країну? Вона взагалі не розуміє, як тут важко заробити гроші на елементарні речі для прожиття. А так собі має пенсію та ще возить на базар домашню молочку на продаж.
Останні рази ми прямо так сварилися. Ну і мама вирішила, що має право пожалітися на мене іншим родичам. Вчора до мене у Скайпі зателефонував дядько Роман і одразу почав нарікати:
– Ти вже геть у тій Європі страх втратила. Так нахабно до неї відносишся, як так можна?
– Але ви думаєте, що я тут у золоті купаюся?
– Нічого, потерпиш заради мами. Чи ти хочеш, аби вона тут сконала на самоті?
От я не розумію, як ще мені довести мамі, що закордоном вкрай важко. Чи це просто всі українці шукають кращого місця десь на чужині?
Загрузка...
