ТИ МЕНЕ ЗРОЗУМІЛА, ЗА ВИХІДНІ ЗАКРУТИШ БАНКИ НА ВСЮ РІДНЮ! — НАКАЗАЛА СВЕКРУХА. АЛЕ НЕВІСТКА ЗНАЙШЛА СПОСІБ ЇЇ ПРОВЧИТИ
— Іллюшо, неси обережніше! Сік же на підлогу капає! — командирським голосом наказала Ніна Гаврилівна, відступаючи вбік біля порога.
Вона поправила свій бордовий кардиган із великими ґудзиками й показала пальцем у куток передпокою.
— Став біля тумбочки! Поверх того ящика!
Карина саме вийшла з ванної, витираючи руки рушником.
Побачила, що коїться в коридорі, й застигла на місці.
Прохід від килимка біля дверей до вішалки був повністю заставлений дерев’яними ящиками.
Старими, збитими із сірих дощечок.
Із щілин стирчали бурі помідори.
Деякі були пом’яті, інші вже потріскалися.
На кількох виднілися темні плями.
По квартирі розповзався кислуватий запах овочевого складу.
— Це ще що за склад ви тут влаштували? — запитала Карина, дивлячись на чоловіка.
Читатижурнали
Ілля, не знімаючи куртки, саме затягував у квартиру сьомий дерев’яний ящик.
Кишені його куртки відтягнулися від важких речей.
Він поставив ношу на підлогу, випростав спину й потер затерплу шию.
— Мама вітаміни привезла, — винувато пробурмотів він.
Карина подивилася на нього.
— Які ще вітаміни?
— Та помідори…
Ілля відвів очі.
— Зачекай, там на сходах ще один ящик залишився. І два мішки з цибулею та перцем.
Карина повільно опустила рушник.
— Навіщо ви все це до нас тягнете?
Ніна Гаврилівна одразу втрутилася в розмову.
— А куди ж іще, люба моя?
Вона промовила це з таким здивуванням, наче Карина запитала щось абсолютно безглузде.
— Я в себе тільки вчора новий килимок біля дверей постелила!
Свекруха аж пожвавішала, розповідаючи про свою покупку.
— Бежевий! Із довгим ворсом! Такий гарний, що очей не відірвати!
Вона знову поправила кардиган.
— Мені там бруд і сирість розводити ніяк не можна.
Карина перевела погляд на власний передпокій.
На ящики.
На мокрі дошки.
На темну пляму, яка вже розповзалася біля нижнього ящика.
Отже, мамин новий килимок берегти потрібно.
А її підлогу можна заливати гнилим помідорним соком.
Карина працювала адміністраторкою в районній поліклініці.
П’ятниця видалася просто божевільною.
З самого ранку біля реєстратури стояли черги.
Хтось сварився через запис до лікаря.
Хтось вимагав негайно знайти загублену медичну картку.
Хтось обурювався, що прийом затримується.
До вечора в Карини затерпла спина, а в скронях пульсувало від нескінченних запитань, скарг і чужого роздратування.
Усю дорогу додому маршруткою вона мріяла тільки про одне.
Зняти незручне взуття.
Одягнути м’яку домашню кофту.
Намастити поперек зігрівальною маззю.
І проспати хоча б до суботнього полудня.
Вона заслужила ці два вихідні.
Принаймні сама так вважала.
Але, схоже, свекруха мала на них зовсім інші плани.
З Іллею вони прожили разом уже дванадцять років.
Мешкали у звичайній двокімнатній квартирі.
Чоловік був непоганою людиною.
Читатижурнали
Не пив запоями.
Не гуляв.
Працював.
Зароблені гроші приносив додому.
Але мав одну особливість, яка з роками дедалі сильніше дратувала Карину.
Перед матір’ю та молодшою сестрою Яною він боявся навіть слово поперек сказати.
Сімейнедозвілля
Варто було Ніні Гаврилівні нахмурити підмальовані брови, як сорокавосьмирічний Ілля миттєво перетворювався на слухняного школяра.
Мама сказала — потрібно виконувати.
Мама попросила — не можна відмовляти.
Мама образилася — усі повинні негайно виправляти ситуацію.
Товаривагітним
І найчастіше виправляти її доводилося Карині.
Минулого вересня вона вже мала гіркий досвід із родинними заготівлями.
Тоді свекруха притягла три величезні мішки перерослих кабачків і баклажанів.
Запевняла, що овочі чудові.
Що домашня ікра набагато смачніша за магазинну.
Що невістка за вихідні спокійно все переробить.
Карина тоді погодилася.
Пожаліла свекруху.
Пожаліла чоловіка.
Читатижурнали
Побоялася сварки.
І дві доби майже не відходила від плити.
Чистила.
Різала.
Обсмажувала.
Тушкувала.
Мила банки.
Стерилізувала кришки.
Закручувала.
До недільного вечора на лоджії стояли сорок банок кабачково-баклажанної ікри.
А Карина ледве розігнула спину.
Поперек прострелило так, що наступного ранку вона насилу підвелася з ліжка.
Через тиждень Ніна Гаврилівна приїхала разом із Яною.
Вони винесли з лоджії всі банки.
До останньої.
Сказали, що розподілять між родичами.
Карині навіть маленької баночки на пробу не залишили.
А коли вона обережно запитала, чи не можна було бодай щось залишити їм з Іллею, свекруха образилася.
— Ой, та невже тобі для рідних шкода?!
Карина тоді промовчала.
Але добре все запам’ятала.
Тим часом у передпокій, цокаючи підборами, зайшла Яна.
Молодша сестра Іллі.
Сімейнедозвілля
На ній був розстебнутий шкіряний плащ.
На згині ліктя висіла модна сумочка.
А пальцями з довгим червоним манікюром вона гидливо тримала сітку з часником і кропом.
— Ой, Каринко, ну й задуха у вас! — заторохтіла Яна, кидаючи сітку на лавку.
Вона театрально обмахнулася долонею.
— Ми з мамусею ледве дотягнули це багатство!
Карина мовчки дивилася на неї.
А Яна вже почала роздавати замовлення.
— Мені, будь ласка, зроби лечо без шкірочок і без насіння.
Вона підняла вказівний палець.
— І оцту багато не додавай! У мене від нього печія!
— Яке ще лечо? — Карина примружилася.
Повернулася до свекрухи.
— Ніно Гаврилівно, навіщо ви стільки помідорів набрали?
Вона показала на ящики.
— Ми з Іллею за всю зиму цього не з’їмо.
Свекруха обурено фиркнула.
— А хто сказав, що це вам двом?!
Карина завмерла.
Ніна Гаврилівна випросталася й почала пояснювати.
— Тут вісім ящиків добірних помідорів-сливок!
Вона показала на доньку.
— Яночці потрібне лечо.
Потім кивнула на сина.
— Іллюші — гостра аджика. Він її з пельменями любить.
І нарешті приклала руку до грудей.
— А мені — густа томатна паста й домашній сік.
— І мені бажано в маленькі баночки, — додала Яна, милуючись власними нігтями.
Вона повернула руку до світла.
— Щоб у холодильник зручно ставити.
Ніна Гаврилівна схвально кивнула.
— Тут роботи до неділі!
Вона глянула на невістку.
— Якщо в телефон не витріщатися, усе встигнеш.
Потім додала повчально:
— Своя томатна паста з магазинною не зрівняється!
Карина підійшла до верхнього ящика.
Уважно придивилася.
На фанерному боці виднівся фіолетовий штамп:
«ОВОЧЕВА БАЗА. УЦІНКА».
Вона торкнулася одного з помідорів.
Палець провалився в м’яку шкірку.
Із тріщини виступив мутний сік.
— Добірні помідори? — повільно перепитала Карина.
Вона показала свекрусі зіпсований плід.
— Та вони всі пом’яті!
Перебрала кілька штук.
— Половина вже тече!
— Нічого вони не пом’яті! — поспішно вигукнула Яна.
Вона намагалася говорити впевнено.
— Вони просто дуже стиглі! Найсолодші!
Але під суворим поглядом матері трохи знітилася.
І додала вже тихіше:
— Ну, подумаєш, мамуся перед закриттям бази некондиційні овочі зі знижкою взяла.
Яна знизала плечима.
— Зате майже за копійки!
Вона розвела руками.
— Не викидати ж добро!
Карина випросталася.
Повільно витерла пальці рушником.
І сказала:
— От самі й варіть своє добро.
У передпокої стало тихо.
— Я після зміни найматися до вас на роботу не збиралася.
Вона подивилася спочатку на свекруху, потім на Яну.
— У мене два вихідні.
Пауза.
— І стояти біля плити я не буду.
Саме цієї миті у двері протиснувся Ілля.
Він затягнув восьмий ящик і дві запилені сітки з цибулею.
Цибуля вже почала проростати.
Місцями крізь лушпиння виднілася пліснява.
Почувши слова дружини, Ілля знітився.
Опустив ношу на килимок.
І тихо пробурмотів:
— Каринко, ну не починай, га?
Він сховав очі.
— Мама ж як краще хотіла.
Товаривагітним
Карина повернулася до нього.
— Для кого краще?
Ілля зітхнув.
— Ну старалася ж. Вибирала. Через усе місто везла.
Він розвів руками.
— Тобі що, складно помідори перекрутити?
— Просто перекрутити?!
Карина навіть не відразу знайшла слова.
— Ілле, ти хоч розумієш, скільки тут роботи?
Вона показала на заставлений передпокій.
— Тут понад сто кілограмів овочів!
Підійшла до мішка.
— Цибуля в лушпинні й плісняві! Її тільки перебирати та чистити пів дня!
Потім подивилася чоловікові просто у вічі.
Читатижурнали
— А минулого року я дві доби біля плити простояла!
Її голос став твердішим.
— Мені хоч ложку тієї ікри залишили?
— Ой, почалося! — вигукнула Ніна Гаврилівна.
Вона сплеснула руками.
І заголосила так, що, мабуть, було чути на сходовому майданчику.
— Рідній матері шматком хліба дорікнула!
Свекруха театрально притиснула долоню до грудей.
— Та я ж синові здоров’я бережу!
Вона кивнула на Іллю.
— Щоб він магазинної хімії не їв!
Потім гнівно подивилася на невістку.
— А ти, білоручко, тільки про свій диван і думаєш!
Ніна Гаврилівна підвищила голос.
— Що люди скажуть, коли дізнаються, яка в Іллюші лінива дружина?!
Карина навіть не здригнулася.
— Ілля — дорослий чоловік.
Читатижурнали
Вона говорила спокійно.
— Хоче домашньої аджики — нехай бере м’ясорубку й крутить.
Потім повернулася до Яни.
— Або Яна нехай одягне рукавички й знімає шкірочки з помідорів.
Яна аж підскочила.
Виставила вперед пальці з довгими червоними нігтями.
— Ти при своєму розумі?!
Вона обурено затрусила руками.
— Я тільки вчора корекцію манікюру зробила!
Потім додала:
— Від помідорної кислоти все покриття зіпсується!
Карина мовчала.
А Яна вже знайшла ще одну причину.
— І взагалі, я завтра зранку з подругами за місто їду!
— А в Іллюші зі мною справи на дачі! — одразу підхопила Ніна Гаврилівна.
Вона поклала руку синові на плече.
— Треба дах на сараї перекрити, поки дощі не почалися!
Потім рішуче додала:
— Він зі мною зараз їде.
Карина повільно повернулася до чоловіка.
Читатижурнали
— На дачу?
Ілля завмер.
— Ну…
— На всі вихідні?
Він опустив очі.
— Так.
Потім тихо додав:
— Мама попросила допомогти.
Товаривагітним
Карина кілька секунд дивилася на нього.
Потім повільно запитала:
— Тобто ви привезли мені в квартиру понад сто кілограмів зіпсованих овочів…
Вона зробила паузу.
— А самі всі роз’їжджаєтеся?
Ілля насупився.
— Чому одразу роз’їжджаємося відпочивати?
Він відступив ближче до матері.
— Я ж кажу, сарай протікає!
Потім махнув рукою.
— Давай без концертів, добре?
Він намагався говорити примирливо.
— Зате ніхто тобі під руку не заважатиме.
І додав із невдалою усмішкою:
— Увімкнеш серіал і все спокійно переробиш.
Карина повільно вдихнула.
— Я не торкнуся жодного помідора.
Вона вимовила це чітко.
— Забирайте все просто зараз.
Показала на двері.
— Завантажуйте назад у машину й везіть на свою дачу.
Ніна Гаврилівна стиснула губи, нафарбовані яскравою помадою.
Підійшла до невістки майже впритул.
І командирським голосом наказала:
— ЗА ВИХІДНІ ЗРОБИШ ЗАКРУТКИ НА ВСЮ РІДНЮ, НЕВДЯЧНА!
Вона суворо підняла палець.
— І щоб до неділі все було готове!
Карина мовчала.
Свекруха продовжила:
— Я вже сусідок із другого поверху на обід запросила!
Вона випросталася.
— На першу годину!
Потім додала:
— Пообіцяла їх свіжою аджикою й томатним соком пригостити!
І завершила:
— Не ганьби мене перед людьми!
Карина спокійно відповіла:
— От зі своїми сусідками й закручуйте.
Але Ніна Гаврилівна навіть не звернула уваги на її слова.
Повернулася до сина.
— Ілле, дай їй картку!
Він здивовано подивився на матір.
— Яку?
— Банківську!
Свекруха нетерпляче махнула рукою.
— На цукор, сіль, олію та спеції!
Ілля поспішно витягнув із кишені банківську картку.
Поклав її на край тумбочки.
— Ось, Каринко.
Він винувато подивився на дружину.
— Тут грошей вистачить.
Обмінятивалюту
Потім почав перелічувати:
— Купи оцту, перцю горошком, кришок, банок… Ну, що там іще потрібно.
— І нехай чек збереже до копійки! — гукнула Ніна Гаврилівна вже зі сходового майданчика.
Карина підняла голову.
Свекруха продовжувала:
— Знаю я цю білоручку!
Вона голосно пирхнула.
— Накупить собі тістечок за твій рахунок, а потім скаже, що все на маринад пішло!
І додала:
— У неділю з чеками відзвітуєш!
— Ходімо вже, Іллюшо! — поквапила брата Яна.
Вона поправила сумочку.
— Бо в затор потрапимо!
Потім глянула на годинник.
— Ой, мені ще речі збирати!
Родина загупала сходами вниз.
Ілля, так і не піднявши голови, поспішив за ними.
Карина залишилася сама.
Посеред заставленого передпокою.
Кілька секунд вона навіть не рухалася.
Потім повільно сіла на лавку.
Потерла скроні.
Від дерев’яних ящиків тягнуло сирістю.
Зіпсованими овочами.
Кислим соком.
Із нижнього ящика на килимок уже натекла бура калюжка.
Раніше Карина, мабуть, посварилася б трохи для годиться.
Потім пожаліла б чоловіка.
Читатижурнали
Він же постійно між двох вогнів.
Пожаліла б свекруху.
Вона ж старається для родини.
А потім до третьої ночі перебирала б помідори.
Чистила б цибулю.
Відрізала зіпсовані частини.
Стерилізувала банки.
І мовчки робила те, чого від неї вимагали.
Щоб усе було по-людськи.
Щоб не було сварок.
Щоб Ніна Гаврилівна не телефонувала родичам і не розповідала, яка в неї погана невістка.
Але цього разу щось змінилося.
Карина подивилася на банківську картку, що лежала на тумбочці.
Згадала свекрушине:
«До копійки відзвітуєш!»
Потім згадала новий бежевий килимок із довгим ворсом.
Той самий, який Ніна Гаврилівна так старанно берегла від бруду.
І раптом хитро примружилася.
Карина підвелася.
Підклала під ящик, із якого текло, старий картон від взуттєвої коробки.
Потім пройшла до спальні.
Переодягнулася.
І лягла спати.
Не перебравши жодного помідора.
Не почистивши жодної цибулини.
Не помивши жодної банки.
Субота минула чудово.
Карина прокинулася ближче до полудня.
Не від будильника.
Не від дзвінка свекрухи.
А просто тому, що виспалася.
Вона зварила собі каву.
Дістала свіжий круасан.
І влаштувалася на лоджії.
Сиділа, дивилася на осіннє місто й повільно снідала.
Уперше за довгий час нікуди не поспішала.
Ближче до обіду зайшла до овочевої крамниці біля будинку.
Купила невелику коробочку солодких помідорів чері.
Свіжих.
Пружних.
Без жодної плямки.
Для власного салату.
Потім пішла до перукарні.
Підрівняла чубчик.
А після цього майже дві години гуляла парком.
Під ногами шаруділо вересневе листя.
Повітря було прохолодним і свіжим.
І Карина раптом подумала, що вихідні можуть бути саме такими.
Спокійними.
Приємними.
Без нескінченної роботи для чужого задоволення.
Увечері задзвонив телефон.
Ілля.
Карина відповіла.
І одразу почула веселу музику.
Чийсь гучний сміх.
Голоси.
І характерне потріскування дров у мангалі.
Схоже, на дачі в Ніни Гаврилівни ніхто особливо не поспішав ремонтувати дах сараю.
Мабуть, приїхали сусіди.
І тепер усі весело смажили шашлики.
— Ну як ти там, трудівнице? — бадьоро запитав Ілля.
Голос у нього був надто веселим.
Карина одразу зрозуміла, що чоловік уже встиг випити.
Читатижурнали
— Багато наварила?
Вона спокійно усміхнулася.
— Усе чудово, Іллюшо.
— Справді?
— Авжеж.
Карина подивилася в бік передпокою.
— Урожай чекає свого часу.
Потім додала:
— А твоя картка мені дуже допомогла.
— От і славно! — зрадів чоловік.
Читатижурнали
Він навіть не перепитав, що саме вона мала на увазі.
— Мама просила передати, щоб ти завтра до першої години все до неї привезла.
Карина підняла брови.
— Сама привезла?
— Ну так.
Ілля говорив так, наче це було очевидно.
— У неї ж сусідки зберуться.
Карина трохи помовчала.
— А ти?
— А ми зранку машину на мийку заженемо!
Чоловік засміявся.
Читатижурнали
— Мама не хоче багажник бруднити.
Потім додав:
— Тому замов доставку за мій рахунок.
І вже наостанок нагадав:
— Тільки чек не загуби!
Карина усміхнулася ще ширше.
— Добре, Іллюшо.
— От і молодець!
— Гарного вам вечора.
Вона завершила розмову.
Поклала телефон на стіл.
Товаридля дому
І тихо засміялася.
У неділю о десятій ранку телефон ожив знову.
Цього разу дзвонила сама Ніна Гаврилівна.
— Ну що, соню, аджика вже охолола? — почала свекруха без привітання.
Карина спокійно відповіла:
— Доброго ранку, Ніно Гаврилівно.
Але та навіть не звернула уваги.
— Ми з Іллюшею вже повернулися!
Вона говорила бадьоро.
— У мене в квартирі чистота!
Потім із гордістю додала:
— Новий бежевий килимок біля дверей лежить!
Карина ледь стримала усмішку.
Свекруха продовжувала:
— На першу годину чекаю Яночку й сусідок на обід.
Потім наказала:
— Відправляй закрутки!
— Усі вісім ящиків, Ніно Гаврилівно? — уточнила Карина.
Свекруха задоволено хмикнула.
— А скільки ж там вийшло?
Вона навіть не сумнівалася.
— Мабуть, банок повнісінько!
Карина спокійно відповіла:
— Зараз усе організую.
— Оплатиш із картки Іллюші!
Ніна Гаврилівна підвищила голос.
— Але зайвого не витрачай!
Потім суворо додала:
— І чек мені особисто в руки передаси!
Вона зробила паузу.
— Кожну цифру перевірю!
Карина подивилася на годинник.
— Буде вам доставка до першої години, Ніно Гаврилівно.
Свекруха задоволено засопіла.
А Карина додала:
— Просто на ваш новий килимок.
Пауза.
— І чек буде до копійки.
Вона усміхнулася.
— Як ви й замовляли.
Поклавши слухавку, Карина відкрила на телефоні сервіс вантажних перевезень.
Уважно переглянула пропозиції.
Вибрала фургон.
Замовила двох вантажників.
Окремо зазначила, що вантаж важкий і незручний.
Додала ручне піднімання на четвертий поверх.
Без ліфта.
І підтвердила замовлення.
Гроші з Іллиної картки списалися майже миттєво.
Через недільний тариф, вагу вантажу й піднімання сходами сума вийшла чималенька.
Карина уважно переглянула електронний чек.
Усе було правильно.
Жодних зайвих покупок.
Жодних тістечок.
Тільки доставка.
Як і наказували.
За пів години на сходовому майданчику з’явилися двоє міцних хлопців у робочих куртках і грубих рукавицях.
Старший привітно кивнув.
— Доброго дня, господине! Куди везти?
Карина назвала адресу.
Вантажник звірив її із замовленням.
— Так, бачу. Четвертий поверх, без ліфта. Піднімання оплачене.
Він озирнувся.
— А що саме забираємо?
Карина показала на передпокій.
— Ось ці вісім дерев’яних ящиків із помідорами.
Потім на мішки.
— І дві сітки з цибулею та перцем.
Хлопці підійшли ближче.
Старший нахилився до нижнього ящика.
Побачив темну калюжу.
Принюхався.
І скривився.
Карина пояснила:
— Обережніше. За дві доби в теплі овочі зовсім розм’якли.
Вона показала на підлогу.
— Знизу тече.
— Не питання, — бадьоро відповів вантажник.
Він дістав міцну клейонку.
— Зараз підхопимо, щоб машину не заляпати.
Другий хлопець уже почав переносити ящики.
Старший дістав переносний пристрій для друку чеків.
За кілька секунд із нього виповзла довга паперова стрічка.
— Ось ваш чек.
Карина взяла його.
Переглянула.
І попросила:
— А зробіть, будь ласка, ще один примірник.
Вантажник здивовано підняв брови.
— Для чого?
Карина усміхнулася.
— Віддасте його господині за адресою доставки.
Вона говорила дуже серйозно.
— Просто в руки.
Потім додала:
— Скажіть, що невістка просила передати звіт до копійки.
Хлопець усміхнувся.
— Добре.
А Карина продовжила:
— І ще одне прохання.
Вантажник уважно подивився на неї.
— Слухаю.
— Усі ящики занесіть прямо до квартири.
Вона зробила паузу.
— І поставте біля входу.
Потім уточнила:
— На пухнастий бежевий килимок.
Вантажник хитро примружився.
Подивився на мокрі ящики.
Потім на Карину.
І все зрозумів.
— Буде зроблено, господине.
Він підморгнув.
— Раз замовлено до квартири, значить, до квартири.
За десять хвилин передпокій Карини спорожнів.
Вона зачинила двері.
Озирнулася.
Із задоволенням зітхнула.
Потім узяла відро.
Вимила підлогу запашним засобом.
Добре провітрила квартиру.
Переодягнулася в чисту домашню кофту.
І влаштувалася в улюбленому кріслі з книжкою.
Телефон поклала поруч.
На журнальний столик.
Рівно о першій годині дня задзвонив вантажник.
Карина відповіла.
— Слухаю.
— Господине, ми на місці! — весело повідомив хлопець.
А на задньому плані вже було чути гучний жіночий крик.
Карина одразу впізнала голос Ніни Гаврилівни.
— Занесли все до квартири, — продовжив вантажник.
Він явно ледве стримував сміх.
— Поставили на світлий килимок, як ви й просили.
Потім додав:
— Тільки тут у вас бабуся дуже свариться!
Карина спокійно відповіла:
— Віддайте їй, будь ласка, чек.
Потім попросила:
— І ввімкніть на секундочку гучний зв’язок.
Вантажник погодився.
І вже за мить Карина почула його басовитий голос:
— Жіночко, не кричіть!
Він говорив упевнено.
— За занесення вантажу до квартири все оплачено!
Потім додав:
— Ось вам чек від Карини!
І простягнув папір.
— Просила особисто в руки передати!
— ВИ ЩО МЕНІ НА НОВИЙ КИЛИМОК НАВАЛИЛИ?!
Ніна Гаврилівна закричала так голосно, що в телефоні аж захрипіло.
— ВОНО Ж ТЕЧЕ!
Карина спокійно слухала.
Свекруха тим часом голосила:
— ЯНОЧКО! ПОКЛИЧ ІЛЛЮ З БАЛКОНА!
Потім заверещала ще голосніше:
— ТУТ ЖЕ МАРІЯ ТЕРЕНТІЇВНА ЗА СТОЛОМ СИДИТЬ!
Пауза.
— ЩО ЛЮДИ СКАЖУТЬ?!
І нарешті головне запитання:
— ДЕ МОЇ ЗАКРУТКИ?!
Вантажник не витримав.
— Про закрутки нічого не знаємо, жіночко!
У його голосі вже чувся сміх.
— Нам замовили перевезти вісім ящиків зіпсованих помідорів і два мішки цибулі.
Він додав:
— Чек у вас у руках.
Потім чемно попрощався:
— Будьте здорові!
І завершив дзвінок.
Не минуло й пів хвилини, як телефон Карини знову задзвонив.
Цього разу — відеовиклик.
Ілля.
Карина відповіла.
На екрані з’явилося червоне від обурення обличчя чоловіка.
Читатижурнали
Він метушився квартирою.
За його спиною височіла знайома піраміда з мокрих дерев’яних ящиків.
Над помідорами вже кружляли дрібні мошки.
Просто по новому бежевому килимку Ніни Гаврилівни розтікалася густа бура рідина.
З кімнати з цікавістю визирали дві святково вдягнені сусідки.
Яна в світлих штанах притискалася до стіни.
Боялася ступити на мокру підлогу.
Ніна Гаврилівна металася біля ящиків, розмахуючи довжелезним чеком.
— КАРИНО, ТИ З ГЛУЗДУ З’ЇХАЛА?! — випалив Ілля.
Він навіть не привітався.
— Мені повідомлення з банку прийшло!
Карина спокійно подивилася на екран.
— І що?
Чоловік аж задихнувся.
Читатижурнали
— Ти навіщо стільки грошей за фургон і вантажників заплатила?!
Він підвищив голос.
— Та ця доставка вп’ятеро дорожча за самі помідори вийшла!
— А як же, Іллюшо, — миролюбно відповіла Карина.
Вона зручно вмостилася в кріслі.
— Ти ж сам сказав, що машину бруднити не можна.
Ілля завмер.
Карина продовжила:
— Сказав замовити доставку за твій рахунок.
Вона усміхнулася.
— От я й замовила.
Чоловік хотів щось сказати.
Читатижурнали
Але Карина не дала йому перебити себе.
— А Ніна Гаврилівна суворо наказала привезти все до першої години.
Вона подивилася на годинник.
— Привезли вчасно.
Потім додала:
— І чек до копійки передали.
Карина спокійно розвела руками.
— Я жінка виконавча.
Вона усміхнулася.
— Перевірте чек. Жодного тістечка собі не купила!
У кадр увірвалася Ніна Гаврилівна.
Червона від злості.
Із довгою касовою стрічкою в руці.
— АХ ТИ НЕВДЯЧНА!
Вона мало не вихопила телефон у сина.
— Та вони ж за два дні в тебе зовсім прокисли!
Свекруха показала рукою на ящики.
— На весь під’їзд смердить!
Потім перевела камеру на килимок.
— Сусідки в гості прийшли, а в мене посеред квартири смітник!
Карина уважно подивилася на екран.
— Так ви ж самі говорили, Ніно Гаврилівно, що це найсолодші помідори.
Свекруха завмерла.
Карина продовжила:
— Просто трохи полежали.
Потім усміхнулася.
— Зате тепер ви всі разом.
Вона почала перелічувати:
— Ви.
— Ілля.
— Яна.
— Сусідки.
Пауза.
— За неділю зробите закрутки на всю рідню.
Ніна Гаврилівна розтулила рота.
А Карина додала:
— Як ви мені й наказували.
Вона зробила паузу.
— Смачного вам. Тільки не забрудніться!
— ОЙ, МАМУСЮ, Я ПОЇХАЛА! — заверещала Яна десь за спиною Іллі.
На екрані промайнула її постать.
Вона перестрибнула через буру калюжу біля порога.
— У мене таксі внизу чекає!
Ніна Гаврилівна різко повернулася.
— Яно, куди?!
Але донька вже поспішала до дверей.
— Я ЦЮ КИСЛЯТИНУ ВАРИТИ НЕ БУДУ!
Вона виставила вперед руки.
— У мене свіжий манікюр!
Потім додала:
— Самі розбирайтеся!
І зникла за дверима.
— КУДИ ТИ ПОЇХАЛА?! — закричала свекруха.
Потім схопилася за голову.
— А ЛЕЧО КОМУ?!
І майже відразу повернулася до сусідок.
— Маріє Терентіївно, та куди ж ви?!
Із кімнати почулося ніякове:
— Ой, Ніно Гаврилівно, ми якось іншим разом…
Свекруха заверещала:
— ІЛЛЮ, НЕСИ ТАЗ!
Але Карина вже натиснула кнопку завершення виклику.
Чоловік повернувся додому тільки близько десятої вечора.
Читатижурнали
Карина сиділа в кріслі.
Читала книжку.
На журнальному столику стояла чашка чаю.
У квартирі було чисто.
Тихо.
І пахло свіжістю.
Ілля відчинив двері.
І Карина одразу відчула запах.
Від чоловіка тхнуло кислими помідорами.
Читатижурнали
Смаженою цибулею.
І дешевою валер’янкою.
Рукави сорочки були вкриті рудими плямами.
На одному пальці білів пластир.
Він зняв черевики.
Подивився на чистий килимок біля дверей.
І мовчки поклав банківську картку на тумбочку.
Карина перегорнула сторінку книжки.
— Ну як, Іллюшо?
Чоловік важко зітхнув.
Читатижурнали
Притулився плечем до одвірка.
— Вісім годин із мамою те місиво перебирали.
Карина підняла очі.
— Справді?
Ілля похмуро кивнув.
— Половину одразу в сміття викинули.
Він потер шию.
— Сусідки пішли.
Пауза.
— І ще посміялися з нас.
Карина мовчала.
Ілля продовжив:
— Яна втекла.
Він важко зітхнув.
— Мама на мене весь вечір кричала.
Товаривагітним
Потім подивився на власні руки.
— А після всього ще й змусила килимок господарським милом відтирати.
Карина закрила книжку пальцем, щоб не загубити сторінку.
І спокійно сказала:
— Зате мамі допоміг.
Ілля подивився на неї.
Вона додала:
— Не словами, а ділом.
Чоловік промовчав.
Читатижурнали
Карина знову відкрила книжку.
— На кухні в холодильнику курка зі вчора залишилася.
Вона кивнула в бік кухні.
— Розігрій собі, якщо голодний.
Ілля ще хвилину постояв біля дверей.
Переступив із ноги на ногу.
Мабуть, хотів щось сказати.
Посваритися.
Поскаржитися.
Звинуватити дружину.
Але, схоже, за вісім годин роботи з гнилими помідорами всі сили на суперечки закінчилися.
Він мовчки пішов на кухню.
За хвилину звідти почувся звук мікрохвильовки.
До середини жовтня пристрасті трохи вщухли.
Ніна Гаврилівна, звичайно, характеру не змінила.
І навіть не збиралася.
У дворі вона розповідала всім знайомим, яка в її сина ледача й марнотратна дружина.
— Уявляєте, — обурювалася вона, — стільки грошей на вантажників витратила!
Обмінятивалюту
Потім театрально сплескувала руками.
— Чоловіка розорила!
І неодмінно додавала:
— А який урожай зіпсувала!
Сусідки слухали.
Кивали.
Але деякі вже знали, що сталося насправді.
Особливо Марія Терентіївна, яка того дня прийшла на обід і побачила посеред квартири вісім ящиків зіпсованих помідорів.
Вона потім лише хитала головою.
— Ніно, та навіщо ж ти стільки набрала?
Свекруха ображено підтискала губи.
— Хотіла як краще!
Але чомусь більше не розповідала, як саме планувала переробити той урожай.
Новий бежевий килимок так і не вдалося відіпрати.
Ніна Гаврилівна пробувала все.
Господарське мило.
Пральний порошок.
Засоби для виведення плям.
Навіть відносила його на професійне чищення.
Але темні сліди від помідорного соку залишилися.
І запах до кінця не зник.
Зрештою свекруха відвезла килимок на дачу.
І постелила в тому самому сараї з дірявим дахом.
А Ілля після тієї історії став напрочуд ощадливим.
Книгиз історії
Особливо коли йшлося про мамині овочі.
Наприкінці жовтня Ніна Гаврилівна знову вирішила зробити родині «корисний подарунок».
Цього разу в неї знайшлися два мішки дрібної, кривої моркви.
Вона зателефонувала синові.
Попросила заїхати.
А коли Ілля прибув, уже стояла біля машини з мішками.
— Ось, Іллюшо!
Свекруха задоволено показала на моркву.
— Візьми додому.
Син насторожився.
— Навіщо?
Ніна Гаврилівна здивувалася.
— Як навіщо?!
Вона підняла брови.
— Карина у вільний час натре!
Потім додала:
— І в морозилку розкладе. На всю зиму вистачить!
Ілля подивився на мішки.
На дрібну криву моркву.
На мамине задоволене обличчя.
І раптом так замахав руками, наче перед ним були не овочі, а щось небезпечне.
— Ні, мамо!
Свекруха завмерла.
— Що?
— Не треба!
Ілля поспішно відступив від багажника.
— У мене спину прихопило!
Ніна Гаврилівна насупилася.
— Яку ще спину?!
— Поперек!
Він схопився за поясницю.
— Після тих помідорів досі болить!
Свекруха відкрила рота.
Але син уже продовжував:
— І картку банк заблокував!
Ніна Гаврилівна розгублено кліпнула.
— Яку картку?
— Банківську!
Ілля говорив швидко.
— А ще одну платну доставку на четвертий поверх мій бюджет точно не переживе!
Свекруха стояла біля двох мішків моркви.
Дивилася на сина.
І, здається, вперше за багато років не знала, що відповісти.
Ілля поспішно сів у машину.
Зачинив дверцята.
Завів двигун.
І поїхав.
Без моркви.
А вдома Карина саме готувала вечерю.
Для себе й чоловіка.
Читатижурнали
Без поспіху.
Без чужих наказів.
Без десятків банок.
І без думки про те, що всі її вихідні комусь належать.
Коли Ілля повернувся, вона запитала:
— Як мама?
Товаривагітним
Чоловік зняв куртку.
Повісив її на вішалку.
І коротко відповів:
— Нормально.
Потім додав:
— Хотіла моркву передати.
Карина повільно повернула голову.
— Моркву?
Ілля кивнув.
— Два мішки.
Вона примружилася.
— І?
Чоловік відвів очі.
Читатижурнали
— Я не взяв.
Карина кілька секунд дивилася на нього.
Потім усміхнулася.
— Розумний чоловік.
Читатижурнали
Ілля важко зітхнув.
— Після тих помідорів я вже навчений.
Карина засміялася.
А він додав:
— Особливо після рахунку за доставку.
Із кухні долинав аромат свіжої вечері.
На столі стояли дві тарілки.
Два горнятка.
І жодної банки для консервації.
Карина вимкнула плиту.
Покликала чоловіка вечеряти.
Читатижурнали
І подумала, що іноді людині можна сто разів пояснювати, чому не варто перекладати на інших власну роботу.
А можна один раз дозволити їй самій зіткнутися з наслідками.
І тоді пояснення стають непотрібними.
БО ЧУЖІ ВИХІДНІ — ЦЕ НЕ БЕЗКОШТОВНА РОБОЧА СИЛА.
А ДОБРОТА НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЛЮДИНА ЗОБОВ’ЯЗАНА ВИКОНУВАТИ ВСІ ЧУЖІ НАКАЗИ.
Іноді найкращий спосіб захистити себе — просто перестати робити те, що за тебе вже давно вирішили інші.
А якщо хтось дуже хоче домашніх закруток на всю рідню…
Нехай спочатку сам спробує перебрати вісім ящиків помідорів.
КІНЕЦЬ.
